Рекомендації для педагогів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Квітень 2023 рік     

Дітям на короткий час показується картинка. Потім картинка забирається і малюкам необхідно описати те, що було зображено на картинці, як можна більш докладно.

Гра для розвитку пам'яті «10 відмінностей»

Хороший варіант ігрових картинок для дітей, це - «знайди 10 відмінностей». Цей варіант можна ускладнити. Спочатку показати для запам'ятовування одну картинку (приблизно півхвилини), потім показати другу. Дітям необхідно сказати що змінилося.

Гра для розвитку пам'яті «Запам'ятай зоопарк»

Дитині викладають на огляд кілька м'яких іграшок (для дошкільника не більше 7). Протягом 30 секунд необхідно запам'ятати їх розташування. Після цього дитина відвертається, а дорослий змінює місцями іграшки. Малюк повертається назад і розповідає що змінилося.

Гра для розвитку пам'яті «Портрет»

З групи вибирається ведучий. Його вигляд необхідно запам'ятати. Після чого, ведучий виходить за двері і там що-небудь змінює у своєму образі. Він повертається, і діти вгадують, що змінилося в його зовнішності. Те ж саме можна зробити з лялькою чи будь-якою іншою іграшкою.

Гра для розвитку пам'яті «Опис»

Гарна і невимушена гра для розвитку пам'яті у дітей. Після того як ви прогулялися зі своїм малюком в парку і прийшли додому, спробуйте згадати разом цікавий об'єкт, який ви бачили або незвичайну людину, що проходила повз вас. Починайте називати те, що вам запам'яталося в цій людині або предмети по черзі. Хто більше ознак назве той і переміг.

Гра для розвитку пам'яті «Танцювальний гурток»

Ця гра розвиває рухову пам'ять у дітей. Під веселу музику дорослий показує дітям який-небудь рух. Наприклад, присідає, встає і розводить руки в сторони. Малюкам необхідно його повторити. Рухи можна ускладнювати і навіть придумати цікавий танець.

Гра для розвитку пам'яті «Спробуй, повтори!»

Беремо рахункові палички. Дорослий викладає з них певну композицію і дає час дитині її запам'ятати. Потім малюк повторює цю композицію зі своїми рахунковими паличками. Можна помінятися ролями. У цій грі можна використовувати не тільки рахункові палички, а й монетки, намистинки, сірники.

Розвиток пам'яті та здатності створювати уявні образи. Вправа «Уява»

Завдання для дітей - запам'ятати сказані дорослим слова замалювавши їх на папері, а потім, дивлячись на свої малюнки повторити ці слова. Тут кілька етапів. На першому пропонуються прості слова, наприклад: стіл, стілець, людина, зірка. На другому етапі слова ускладнюються (до іменників додаються прикметники) наприклад: старий будинок, літаючий жук. На третьому слова стають не такими прямими як на перших двох етапах, наприклад: радість, смуток, старість, казка і так далі. Кількість слів, що показуються на кожному етапі необхідно збільшувати поступово. Так само поступово бажано відмовитися від малювання на папері, а запам'ятовувати образ в голові. Цю вправу можна зробити для дітей ще складнішою, якщо замість листочка і олівця дати дітям рахункові палички. Тепер їм буде не так просто «намалювати» слово, для подальшого відтворення. Але саме такі труднощі дозволять дитині розвинути свою пам'ять.

Розвиваємо пам'ять та концентрацію уваги. Вправа «Малюнок по пам'яті»

Видайте дитині аркуш паперу й олівець. Дорослий показує яку-небудь картинку протягом приблизно 30 секунд. Малюк її запам'ятовує і перемальовує на листок. Бажано щоб картинки були намальовані тільки простим олівцем (це для початку), а зображення на них було простим (наприклад, квадрат). Безумовно, необхідно ускладнювати завдання. Для цього можна:

1. Показувати для відтворення кілька малюнків відразу

2. Ускладнювати самі малюнки

3. Дати фарби або кольорові олівці і показувати кольорові малюнки.

4. Показувати не конкретні (малюнок стільця), а абстрактні (лінія зигзаг) зображення.

Розвиток пам'яті, аналізу та синтезу. Вправа «Знайди схоже»

Перед дитиною лежить картка із зображенням. Необхідно її запам'ятати. Потім цю картку прибирають і надають 9 інших карток, які схожі з попередньою і 1 яку дитина запам'ятовувала. Завдання - знайти ту картку, яка запам'ятовувалась на початку. Ускладнити для дітей цю гру просто, збільшуючи кількість карток в кожному показі.

Рекомендації для педагогів (батьків):

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

                                                                                               Квітень 2023 рік

• Створити відносно комфортний простір для дитини. Відгородити окреме місце картоном, подушкою, одягом, створивши халабуду, де дитина буде мати змогу бути трішки на самоті.
• Можна зробити кокон з великої подушки чи одягу.
• Якщо є потреба, то пояснити оточенню особливості дитини. І що Вам може бути необхідна допомога.
• Якщо в дитини наявні гіпер/гіпочутливості сенсорних сфер, то найактуальніше підтримувати їх.
• Впливати на слухову сферу.
• Навушники, беруші, шапка, пов'язка на голову, все що може зменшити кількість звуку.
• Улюблена музика, якщо є зв'язок.
• Співати пісні, які любить дитина.
• Розповідати ті пісні, казки, вірші, які дитина ехолалить. Підтримувати ехолалії.
• Старатися говорити спокійно, тихо, з рівним темпом мовлення.

• Впливати на тактильну сферу
• Масажі, міцні обнімання, стискання всієї дитини або частин, якої потребує найбільше,
• Тактильні ігри,
• Малювання букв чи цифр на тілі, якщо це є спецінтересом дитини і відгадування їх.
• Прижимання подушками чи ковдрою. Якщо нічого немає, то можна, щоб дитину ззаду і спереду обійняли 2 людини і стиснули.
• Ігри з пластиліном, піском.
• Ігри з маленькими іграшками, предметами чи просто камінцями.
• Ігри з лизунами.
• Можна насипати наявну крупу, макарони, камінці у шкарпетки та гратися сенсорною іграшкою.

• Вестибулярна сфера
• Покачування та заколихування, які потребує дитина.
• Посадити на коліна та покачувати, з-за потреби співати улюблені пісні, підтримувати ехолалії.
• Якщо дитина старша, можна запропонувати перевалюватися з ноги на ногу вправо/вліво і покачувати себе так.
• Крутитися навколо своєї осі.
• Крутити та почувати головою.
• Пропріоцептивна сфера.
• Рухатися, присідати, стрибати, якщо є необхідність.
• Стоячи на ногах трусити тілом, можна окремо трясти ногами та руками.
• Збивати предмети, пляшку наче грати у боулінг.
• Якщо дитина рухається, ходить зі сторони в сторону не перешкоджати.
• Показувати рухи, щоб дитина повторила їх, якщо їй цікаво.
• Кидати маленькі камінці чи предмети в наявну посудину.

• Зорова сфера
• Дивитися на таймер, як ідуть цифри.
• Пазли, книги, картки домена, якщо є.
• Якщо дитина махає руками або предметами перед очима не забороняти.
• Якщо дитину втомлює велика кількість людей, то повернути до стіни або відгородити, зробивши халабуду за допомогою одягу, простирадла, полотенця чи інших речей.
• Нюхова сфера
• Якщо наявна чутливість, то взяти ефірні олії, щоб дитина не відчувала неприємні запахи.
• Якщо дитина нюхає пахви і ховається під руку для самозаспокоєння не перешкоджати цьому.
• Смакова сфера.
• Старатися кормити хоча би по наближеному до режиму графіку.
• Стабільно давати пити.
• Давати тверді продукти, щоб дитина жувала, якщо її це заспокоює.
• Дати дозволений предмет, тканину, щоб дитина могла смоктати, лизати чи гризти.

Якщо є потреба у поясненні ситуації для дитини, то можна намалювати на листку чітко поетапно та зрозуміло, що відбувається.

Попереджати максимально доступно лише те, що потрібно робити.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

   Квітень 2023 рік  

“Дитяча психіка – найвразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни в поведінці своїх батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається. Як правильно пояснити дитині те, що зараз війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак йти до укриття, а головне – як заспокоїти? У жодному разі не приховуйте правди, будьте відвертими, не вигадуйте свої варіанти подій, а головне – запевніть їх у тому, що зробите все, аби їх захистити”

• Демонструйте спокій та надійність. Пояснюйте кожен крок та план дій. Якщо ви прямуєте до укриття, переїджаєте до іншого міста, скажіть, що вдома зараз небезпечно і ви берете з собою лише  найнеобхідніше.
• Наголосіть на тому, що ви робеете все, аби їх захистити, і зараз дуже важливо слухати, що ви говорите та не сперечатися.
• Спробуйте відволікти дитину гумором, іграшками, руханками.  Говоріть про побутові речі,читайте вголос.
• Разом практикуйте так зване квадратне дихання: вдих - затримка дихання – видих – затримка дихання. Це допоможе дитині опанувати себе та подолати стрес.
• Не нехтуйте міцними обіймами. Зайвий раз візьміть дитину за руку чи поцілуйте. Будьте поруч.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Квітень 2023 рік 

Зараз часи, які потребують згуртованості. Боятися – нормально. Але важливо не панікувати! Страх можна опанувати.

• Обов’язково взяти себе в руки.
• Вмити водою дитину / дати випити води.
• Обійняти, пригорнути до себе.

• Подивись на мене, дивись в мої очі.
• Дихай як я:зроби вдих, зроби видих, зроби вдих…
• Я поруч. Я бачу, що тобі страшно. Я поруч з тобою. Ти злякалався (-сь). Зараз ти в безпеці.
• Я зроблю усе, щоб захистити тебе.
• Візми мою руку. Стисни її.
• Лблю тебе. Я поруч.

Рекомендації для педагогів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

 Березень  2023 рік                        

Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами — специфічні. Наприклад, учневі з порушеннями зору допоможуть орієнтуватися в класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров’я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Наприклад, шрифт Брайля, жестова мова чи тактильна абетка. Детальніше про них можна дізнатися із семи видів програм, які є на сайті Міністерства освіти. Але є дещо спільне, що допоможе будь-якому інклюзивному класу почуватися комфортно.

1. Командна робота — на всіх рівнях. Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами — турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займатиметься ціла команда: шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, вчитель - реабілітолог, вчитель - дефектолог. Але серед найважливіших її учасників — батьки такого учня. Утім, працювати важливо ще й з татами та мамами однокласників. До приходу дитини потрібно підготувати клас — і це не лише про обладнання приміщення. Йдеться про психологічний комфорт, атмосферу приязні. Починати роботу найкраще з родин. Для батьків варто проводити тренінги, перегляд фільмів про інклюзивне навчання або про такі самі особливості здоров’я, які є в нового учня.

   Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка — вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія — підхід, за якого кожен учень має стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б’є по м’ячу краще за всіх. Той, хто гарно читає, може всім почитати. А той, хто гарно володіє м’ячем, може навчити решту дітей. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.

2. Привчати учнів, що різноманіття — це норма.

Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. За статистикою, чверть дітей у розвинених країнах мають значні порушення здоров’я, а 60% — виражені індивідуальні особливості (зайва вага, нюанси зовнішності тощо). Якщо учні не розуміють особливостей однокласника, у якого, наприклад, аутизм, це викликає ще більше запитань, тривоги та відчуження. Тож вчитель має все чесно й доступно для їхнього розуміння пояснити ще до появи дитини з ООП (особливими освітніми потребами). Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього є порушення зору, можна усім зав’язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову - спробувати невербально донести до інших свою думку. Якщо йдеться про дитину, в якої проблеми з координацією рухів, дрібною моторикою школярі можуть написати міні-есе лівою рукою (правші). Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.

3. Спиратися на сильні сторони. Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Раніше допомогу дитині з ООП представляли як корекцію відхилень, втручання та реабілітацію. Такий учень сприймався як пацієнт лікарні — через призму хвороби. Першокласники «з нормою» мусили говорити, читати, рахувати та мати інші навички. Якщо ж дитина мала особливості, акцент робили на тому, як компенсувати порушення, а не на розвитку сильних сторін.

   Натомість є країни, де взагалі немає корекційних шкіл (Норвегія, Фінляндія), а головна установка: прогрес швидше буде в тому, що школяр робить добре, ніж у тому, що не вдається. Змінилася парадигма сучасного учня. Засвоїти знання — більше не головна мета, важливіше користуватися ними та створювати щось нове. Ерудиція нині вже не так потрібна для роботи, значно важливіша креативність. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається?

  Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є: наприклад, замість «не може ходити» казати «користується візком».

4. Робити комунікативні паспорти.

Від імені дитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Ця ідея пішла з польських шкіл. Починається паспорт вітанням: «Я — Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов’язкові режимні моменти — наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу). Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.

5. Практикувати скаффолдинг.

Скаффолдинг — створення умов для підвищення успішності кожного учня. Для цього дитина має вчитися у «зоні найближчого розвитку», тобто робити те, що їй цікаво, але поки що неможливо опанувати без підтримки. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху.       тттСкаффолдинг — це процес, який дає можливість дитині (у тому числі новачку) розв’язати проблему, виконати завдання або досягти цілей, які знаходяться за межами її індивідуальних зусиль чи можливостей. Як допомогти? Сказати «Молодець, тобі все вдасться»? Але ж дитина розуміє, що її спроби поки що далекі від результату. Цього мало. Фахівці знають чимало видів підтримки.

Вербальна — може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла — велика сила. Якщо вчитель побоюється чи ніяковіє під час занять з дитиною з ООП, вона дуже швидко «зчитує» це завдяки мові тіла. Тоді робота значно ускладнюється. Фізична підтримка — скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці».

Моделювання — демонстрація виконання завдання.

Візуальний стимул — картинки, піктограми, символи, письмова мова. Маніпуляція символами — розташування об’єктів у певному порядку.

А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.

6. Продумувати різнорівневі завдання.

Заварити разом чай та випити зі смаколиками — усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.     ттттКоли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити інше завдання. Експерти радять орієнтуватися не лише на такого учня, а на потреби всього класу. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).

7.  Креативити і візуалізувати.

Творчий підхід під час розробки уроку — найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Раніше відсутність мови чи нездатність до загальноприйнятого спілкування (як за аутизму) були підставою для визнання дитини ненавченою. А нині такий учень може лякати вчителя: як же подавати йому матеріал.

    Для немовленнєвих дітей зображення — це вже не просто наочність, а спосіб побудувати діалог. За аутизму, навіть якщо дитина розмовляє, для неї важлива опора на зорове сприйняття, бо так інформація сприймається значно краще. Тож у приміщені школи навіть роблять вивіски з малюнками, які пояснюють призначення кімнат: клас, туалет, їдальня, бібліотека тощо. Візуалізація може бути інакшою: нині в Україні почали видавати книжки, де поруч з чудовими ілюстраціями — рядки піктограм, які заміняють текст. Їх майже 10 тисяч, як у китайській мові.

   Образи допомагають дітям з різними діагнозами. Давно відомо, наскільки важливі наочно-зорові форми пізнання для дітей з порушеннями слуху. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення (наприклад, завдання співвідносити зображення та предмет).  

   А як же решта школярів? Візуалізація — це те, що нині «показано» майже всім.

    Отже, які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення — хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.

   Бо інклюзія — це коли важливий кожен.

Рекомендації для педагогів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

 КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Березень 2023 рік

1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.

2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.

3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку і так важко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.

4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.

5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.

6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.

7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.

8. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні міри, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

  Березень 2023 рік     

     Люблячим батькам важливо формувати в дітей правильний спосіб мислення й позитивний настрій. Разом з дитиною ви можете визначити, як вона сприймає навколишній світ. Ставлячи правильні запитання, ви не тільки отримаєте потрібну інформацію, а й зможете заохочувати поведінку, яка принесе позитивні зміни та сприятиме найкращому використанню доступних ресурсів, що пропонуються життям.

Як кажуть, куди думка – туди й енергія.

   Один зі способів навчити дітей розвивати позитивний спосіб мислення та світогляд у цілому, а також ефективно їх використовувати, – це розмовляти з ними чесно та ставити особливі навідні запитання. Це не означає, що треба вказувати, що їм робити; це лише означає, що слід пояснювати дітям значення позитивного способу життя та вчити їх приймати й отримувати максимальну користь із того, що вони мають.

    Ставте дітям такі глибокодумні запитання, щоб залучати їх до бесіди й допомагати розвитку здорового мислення. Деякі із запропонованих запитань допоможуть покращити ваші взаємини з дитиною та зв'язок з нею, до того ж навчать краще розуміти свою дитину.

1. Як ти думаєш, які п'ять слів найкраще описують тебе?

  Це запитання спрямоване в ту сферу, де діти добре знають себе й мають уявлення про те, що інші люди думають про них. Воно дає вашій дитині хороший орієнтир, де вона перебуває у своєму маленькому світі, що є важливою частиною формування правильного уявлення про саму себе.

2. Яке заняття робить тебе щасливим?

Деякі діти скажуть, що комп'ютерні ігри змушують їх відчувати себе щасливими, що насправді теж чудово. Адже останні дослідження показують, що дійсно існує велика кількість психологічних переваг таких ігор (звісно, якщо вони не містять насильства й жорстокості). Ігри навіть сприяють зближенню подружжя, коли вони грають разом.

  Сенс цього запитання полягає в тому, щоби звернути увагу вашої дитини на те, що змушує її відчувати себе щасливою, та пояснити, що вона може самостійно збільшувати час занять тими справами, які приносять їй найбільшу радість. Слід сподіватися, що це навчить її продовжувати ту діяльність, хобі й навіть кар'єру, які будуть робити її щасливою протягом усього подальшого життя.

3. Що ти вмієш робити таке, чому можеш навчити інших?

 Це запитання переслідує мету розповісти дитині, що життя не зосереджене виключно на ній, її власних інтересах і тому, що вона може отримувати від інших людей. Життя торкається всіх нас, і ми повинні вміти допомагати один одному.

Дане запитання допоможе вашій дитині відчувати себе значущою й підвищить її самооцінку. Це нагадає їй, що вона важлива в цьому світі, їй є що запропонувати іншим людям. Коли дитина відчуває себе особливою (у хорошому розумінні цього слова) і знає, що їй є що запропонувати, вона розвиває почуття власної гідності, її впевненість у собі поступово зростає, до того ж вона з більшим завзяттям починає вчитись.

4. Яка подія з тих, що коли-небудь траплялися з тобою, є для тебе найпрекраснішою/жахливою?

  Життя не завжди сонячне й безтурботне, але й не все в ньому так похмуро й невтішно. Життя – це поєднання щасливих і сумних миттєвостей, і це робить його таким цікавим і багатогранним.

  Діти повинні зрозуміти це якомога раніше, щоб морально підготуватись до життя. Це запитання спрямовує дитину на усвідомлення зазначених фактів. Воно допомагає дитині усвідомити (на власному досвіді), що погане не триває вічно.

  Після бурі завжди виходить сонце, і його неймовірне тепло, зігріваючи наші серця, змушує відчувати себе просто чудово. За допомогою цього запитання ви також отримуєте цінну інформацію про те, подолання якого переживання ваша дитина найбільше потребує зараз і, відповідно, яку допомогу ви можете їй запропонувати.

5. Який урок ти виніс із кращої/гіршої події свого життя?

   Старе прислів'я каже, що досвід – це найкращий учитель, і це правда. Важливо, щоб діти брали уроки із власного досвіду (як позитивного, так і гіркого), а також з досвіду інших людей, зокрема своїх батьків.

   Це запитання – один з найкращих способів досягти прогресу в цьому напрямі, а також спосіб навчитися брати найкраще з будь-якої ситуації. Коли ваша дитина вчиться на своєму досвіді, це означає, що вона навряд чи повторить ті ж самі або подібні помилки в майбутньому.

6. Як ти думаєш, що найбільше стане в пригоді тобі в дорослому житті з того, що ти зараз учиш?

  Це запитання нагадує дітям, що колись вони стануть дорослими, що незабаром їм доведеться почати самостійне життя. Ідеться також про розвиток у дітей здатності прислухатись до голосу своєї совісті, а також про те, що конкретно їм необхідно зробити просто зараз, щоб уміти прямувати за її вказівками.

   Коли ваша дитина розуміє цінність набутих знань і того, як ці знання допоможуть їй у майбутньому, це може мотивувати її на отримання реального задоволення від читання, навчання та процесу пізнання.

7. Якби ти міг здійснити подорож у часі на три роки назад і побачити себе молодшим, яку пораду ти дав би самому собі?

  Це запитання може привести до веселої розмови, яка допоможе вам дізнатися про ті проблеми минулого, які шкодили вашій дитині, і звернутись до них, щоб розвивати в неї здатність учитись на своїх помилках. Запитання відкриває безмежні можливості порозмовляти з дітьми про те, як слід боротися з неприємностями й розчаруваннями в житті, допоможе зрозуміти зміст приказки «Свої біди перетворюй на перемоги».

8. За що ти найбільше вдячний долі?

    Це запитання змушує дітей бути вдячними долі й більше орієнтуватись на яскраві сторони свого життя. Воно вчить дітей розглядати події в перспективі, озиратись навкруги й цінувати те, що вони мають: сім'ю, друзів, хорошу школу, їжу.

   У свою чергу, це сприятиме почуттю всеосяжного щастя вашої дитини, оскільки між вдячністю і щастям дуже тісний взаємозв'язок.

9. Як ти думаєш, що відчуває інша людина?

   Діти легко фокусуються виключно на своїх власних емоціях і переживаннях і нехтують почуттями інших людей. Однак, щоби будувати міцні взаємини й уникати непотрібних конфліктів у житті, важливо, щоб дитина брала до уваги те, що відчувають у тій чи іншій ситуації інші люди, і проявляла розуміння та співчуття.   

   Допомагайте дитині розвивати емпатію, співчуття, співпереживання, примушуючи її цікавитись тим, що відчуває інша людина. Ваша дитина стане більш співчутливою, щасливою людиною з почуттям власної гідності, просто ставши більш уважною й чуйною. Вона буде вести більш багате, наповнене сенсом життя, думаючи про інших людей і допомагаючи їм.

10.Як, на твою думку, повинно скластися твоє життя в майбутньому?

   Це запитання також спрямовує дітей на думки про майбутнє і його планування. Воно допоможе вашій дитині обміркувати, ким вона хоче стати, коли виросте, і яким би хотіла бачити світ, коли подорослішає.

   Ви, у свою чергу, виявите, в якому напрямку рухається ваша дитина, і дізнаєтеся про те, як допомогти їй здійснити її мрію.

11. Як ти думаєш, хто із твоїх друзів мені подобається найбільше? Чому?

   Оточення має великий вплив на світогляд людини. Якщо ви знаходитесь у суспільстві негативно налаштованих людей, ваш власний настрій, швидше за все, теж зміниться і стане негативним. Якщо у вас позитивні друзі, ви самі наповнитесь радістю й оптимістично подивитесь на світ.

   Питайте про це дітей, щоби з'ясувати, хто з кола їхніх друзів має найбільший вплив на них.

12.  Якби ти міг вирости знаменитим, чим би ти хотів прославитись?

  Це запитання налаштовує дітей на думки про істинне значення успіху та про спадок, який вони хотіли б залишити після себе. Чи полягає успіх у накопиченні великої суми грошей, чи ж він означає щось значно більше?

  За що б ти хотів, щоб люди пам'ятали тебе? Те, як ваша дитина розмірковує й відповідає на ці запитання, підкаже вам, до якого типу характеру вона схильна, до того ж ви з'ясуєте, хто впливає на неї та є прикладом для наслідування. Це важлива інформація для контролю над розвитком особистості вашої дитини.

13.  Як би ти змінив світ, якби міг?

   Дослідження показують, що очікування позитивного досвіду приносить більше щастя, ніж сам досвід. Коли ваша дитина стане досить дорослою, щоб розуміти, що завтра – це не сьогодні, і кожний новий день – це можливість для позитивних змін, почніть прищеплювати їй прагнення полегшувати недуги й різні труднощі на своєму маленькому шляху для того, щоб її власне завтра і світ у цілому стали краще.

   Щаслива та людина, яка думає, що проблеми переборні, уміє ефективно вирішувати їх.

14. Чим ти можеш допомогти людям уже сьогодні?

  Оскільки життя як таке завдає багато болю, який приносять із собою хвороби, бідність, неуцтво й душевні страждання, важливо ставитись один до одного як до братів і сестер. Братерство – це те, чого в серці своєму потаємно прагне кожний з нас.

   Бути братами й сестрами означає бути готовими допомогти один одному. Періодично ставте перед дитиною це запитання, щоб додати духу щедрості та шляхетності в її повсякденне життя. Дослідження показують, що коли ми проявляємо милосердя, віддаємо щось, синтезуються окситоцин та ендорфіни, які забезпечують нам стан радості та щастя.

15. Якби ти міг ввести одне правило, якого повинні б дотримуватись усі люди у світі, яким би воно було? Чому?

    Це запитання звертає увагу дітей на те, що ми живемо у світі із правилами та обмеженнями, яких зобов'язані дотримуватися, щоб забезпечити порядок і послідовний, упорядкований хід подій. Правила призначені не для того, щоб карати нас, а для того, щоб допомогти нам жити та взаємодіяти з іншими людьми найкращим чином.

   Ваша дитина буде цінувати цей факт більше, буде більш сприйнятливою до майбутніх правил і норм, якщо в неї буде своє власне правило, в яке вона вірить. Ці особисті правила або девізи можуть стати ключем до виховання шанобливих, законослухняних громадян, повноцінних членів суспільства.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

  Березень  2023 рік                      

     Поради батькам, як переконати дитину щодня вчасно прокидатися й іти до школи.

Якщо ваша дитина – учень чи учениця молодших класів, найімовірніше, ви не раз стикалися із ситуаціями, коли вона не хоче йти в школу. Що ж батьки можуть вдіяти в такому випадку?

1. Визначте проблему

Найімовірніше, ви не погодитеся з бажаннями дитини й не дозволите їй залишитися вдома. Спочатку вам необхідно визначити проблему. Дитина любить довше спати чи грати допізна? Можливо, вона має дуже велике навантаження в школі або над нею знущаються бешкетники? Або ж їй годі знайти спільну мову з учителем чи вона просто нудиться в школі? Запитайте дитину про справжні причини її небажання відвідувати школу, коли вона перебуватиме в доброму гуморі.

2. Не зважайте на прохання дитини

Скажіть дитині, що коли вона справді хвора і не хоче йти в школу, то слід звернутися до лікаря й залишитися в ліжку. Поясніть, що їй не можна займатися всім, чим вона захоче. Не виявляйте додаткової уваги та співчуття, якщо дитина все ж залишиться вдома. Важливо не робити оселю привабливішим місцем для дитини, аніж школа. Дитина повинна знати, що ходити в школу – це її обов'язок. Наприклад, ви можете оголосити правило, згідно з яким дитина зобов’язана йти в школу, якщо не має температури або інших серйозних симптомів хвороби.

3. Установіть точний час, коли дитина повинна лягати спати

 Часто дитина хоче залишитися вдома просто тому, що любить довше спати. Рішення проблеми в цьому випадку одне: дати дитині виспатися. Діти потребують тривалішого сну, ніж дорослі, а тому мають лягати спати раніше. Необхідно дотримуватися такого правила: якщо дитина повинна прокинутися о 6.30 ранку, то й лягти спати має о 21.00 або не пізніше ніж о 21.30.

4. Не читайте дитині довгих лекцій про те, як важливо відвідувати школу    Уникайте довгих нотацій про те, як важливо ходити в школу. Такі дії не тільки марні, а й можуть нашкодити. Загострюючи увагу на негативі, ви ризикуєте ускладнити проблему.
5. Переконайтеся, що над дитиною не знущаються в школі

   Іноді дитина не готова зізнатися батькам, що над нею знущаються шкільні розбишаки, тому що побоюється, що після цього буде ще гірше. Аби з'ясувати, чи не знущаються над дитиною в школі, ставте їй навідні запитання, які б мотивували її ділитися своїм досвідом. Обговорюйте шкільні справи тільки тоді, коли дитина в доброму гуморі. Якщо в дитини справді є описані проблеми, навчіть її ігнорувати глузування, обираючи надійних друзів. Якщо ситуація зайшла занадто далеко, вам необхідно поговорити з учителем або директором школи про те, що відбувається, і спільно припинити знущання.

6. Перевірте, чи не хвилюється дитина через проблеми в школі

   Можливо, учитель занадто суворий до вашої дитини; вона не розуміє якийсь шкільний предмет, їй важко знайти друзів у школі або вона погано почувається в новій обстановці. Усе це може спричинити в дитини тривогу з приводу відвідин школи, а отже, небажання туди ходити.

   Допоможіть дитині підготуватися до школи. Із цією метою дотримуйтеся таких рекомендацій:

✓ стежте, щоб дитина вчасно виконувала домашнє завдання;

✓ повторюйте з дитиною те, що вона вивчала в школі;

✓ допомагайте дитині зрозуміти складні теми;

✓ підтримуйте зв'язок з учителями, щоб завжди бути в курсі шкільних подій.    

    Якщо ж дитина неохоче ходить у заклад освіти через труднощі із пошуком друзів у школі, потрібно використовувати інші стратегії.

    1. Батьки можуть виявити ініціативу й запросити однокласників до себе додому, щоб дитина потоваришувала з ними.

    2. Варто заохочувати дитину ходити в школу з друзями, а не батьками.

    3. Батьки повинні вчасно забирати дитину зі школи.  

   Розлади навчання

     Іноді діти не люблять ходити в школу, тому що мають розлади навчання. Батькам варто періодично спілкуватися з учителями, аби виключити в дитини наявність цієї проблеми. Часто нездатність до навчання виявляється в тому, що дитина не вміє читати, писати або не розуміє того, що розповідає вчитель. Розлади навчання можуть бути вербальними або невербальними.     

    Найпоширеніший вербальний розлад навчання – дислексія. Через неї дитина не в змозі розпізнавати звуки й букви. Діти, які страждають від дислексії, мають проблеми, пов’язані із читанням і письмом.

    Діти з невербальними розладами навчання мають труднощі при обробці зорових образів. Наприклад, дитина може переплутати плюс зі знаком ділення. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) часто викликає труднощі у навчанні. Дітям із СДУГ буває важко зосередитися на освітньому процесі.

    Щоб зрозуміти, чому дитина відстає в навчанні, батьки мають тісно співпрацювати з учителями. У деяких випадках причиною труднощів у навчанні і небажання відвідувати заклад освіти є проблеми із зором або слухом.

Будьте уважні до своїх дітей, приділяйте більше часу спілкуванню з ними!

Рекомендації для педагогів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

                                                                                                 Лютий 2023 рік

    Іноді дитина з РАС може навчитися досить складної дії самостійно при випадкових обставинах, але рідко - через наслідування дій іншої людині. Оволодіння навичкою при цьому буває зчеплене з конкретною ситуацією, і перенесення сформованого досвіду в іншу ситуацію вкрай утруднене. У зв'язку з порушеннями соціальної поведінки важко організувати ситуацію навчання. Дитина з аутизмом може не виконувати інструкції, ігноруючи їх, тікаючи від дорослого або роблячи все навпаки. Порушення тонкої моторики, м'язового тонусу, загальна моторна незручність нерідко додатково підсилюють прагнення відмовитися від будь-яких занять руками.

   У той же час, якщо в нормі діти часто опановують багато вмінь, наслідуючи дорослим, діючи шляхом проб і помилок, дитині з РАС потрібно спеціально організоване навчання і багаторазове, спільне з дорослим проживання повсякденних побутових ситуацій. Невдача може викликати стійкий протест проти повторної спроби невдалої дії. Тому вкрай важливо організувати ситуацію успіху, не поспішати з ускладненням завдання, забезпечити підтримку і поступове надання самостійності, щоб у дитини виникло відчуття безпеки і впевненості у власних силах.

   Труднощі довільності і цілеспрямованої поведінки багато в чому пов'язані з порушеннями мотивації. Багато батьків скаржаться, що дитина може виконати прохання лише за настроєм, якщо вона сама захоче того ж. Часто у відповідь на спробу щось вимагати від неї, дитина починає вередувати, може закричати або вдарити. Якщо дорослий скасовує свою вимогу і дає дитині у відповідь на крик то, що та хоче, такий спосіб домогтися свого може закріпитися у свідомості останньої. Подібне спостереження справедливо і для багатьох маленьких дітей. Але у випадку з дитиною з РАС такі ситуації часто перетворюються в серйозну проблему для її родини, тому що, на відміну від її соціально спрямованого однолітка, у неї не виникає установки на виконання прохання дорослого.

      Якщо дитину навчити виконувати найпростіші доручення, її буде легше організувати в повсякденних ситуаціях і навчати складнішим навичкам. Важливо, щоб спочатку прохання, звернені до дитини, укладали в собі привабливі для неї дії. У цьому випадку виконання вимоги може зв'язатися з приємними відчуттями і надалі сприяє формуванню установки на виконання інструкції дорослого. Наприклад, одній дівчинці дуже подобалося залазити на коліна до дорослого. Перший час педагог звертався до неї з інструкцією «йди до мене», після чого підштовхував за плечі, садовив до себе на коліна, обіймав. Таким чином, прохання «йди до мене» спочатку означало для неї лише підійти до педагога і сісти до нього на коліна, але спочатку нейтральна інструкція зв'язалася для неї з приємним контактом, і змусила прислухатися до слів дорослого. Надалі стало можливим перенести цю інструкцію в інші ситуації. Іншого хлопчика, якому подобалися мильні бульбашки, просили дати баночку, і чоловік, який отримав її, пускав «чарівні кулі» до повного захоплення малюка.

   Перш ніж вимагати що-небудь, поспостерігайте, що Ваша дитина зможе виконати. Якщо Ви відчуваєте, що Ваше прохання не під силу дитині, раніше, ніж вона знайде вихід в крику, переведіть її увагу на доступне і приємне для неї завдання і порадійте результату, захопиться «як чудово все зробив».

   Дуже важливо, щоб прохання не залишалися без уваги, невиконаними. Не варто «кидати вимоги в повітря», повторюючи багато разів одне і те ж дитині, зайнятій своєю справою в іншому кінці кімнати. Багато дітей звикають не реагувати на прохання, якщо дорослі постійно звертаються до них з вимогами, повторюють їх по багато разів, але не чекають виконання. Якщо Ви хочете, щоб дитина дійсно Вас послухалася, необхідно стати поруч з нею, і, звернувшись до неї по імені, коротко і чітко сформулювати інструкцію: «Люся, одягни тапочки». Якщо Ви просите дитину дати якийсь предмет, а вона не реагує, необхідно, не повторюючи зайвий раз свою вимогу, вкласти цей предмет собі в руку її рукою, прокоментувавши: «спасибі, ти дала мені те, що я просила».

      Подібне ставлення до прохань вимагає від Вас особливої уваги до свого мовлення. Дитині має бути зрозуміло, коли і що Ви від неї хочете. Прості, короткі і чіткі інструкції можуть поступово ускладнюватися і перетворюватись в більш природну розмовну форму мовлення в міру того, як вона починає їх виконувати. Якщо Ви звертаєтеся до дитини, не маючи наміру особливо наполягати на своїх словах, краще сформулювати їх як побажання: «Давай приберемо іграшки». У цьому випадку дитині надається вибір погодитися або відмовитися, і таким чином можлива відмова не буде невиконанням прохання.

    Один з важливих моментів, який може допомогти легше оволодіти різними навичками і пом'якшити деякі поведінкові проблеми - це готовність батьків відзначати дрібні удачі дитини. У звичайному житті ми часто схильні поправляти, обсмикувати і звертати увагу на зроблену помилку. Нерідко батькам треба багато зусиль, щоб перебудувати свою поведінку. Дійсно, навряд чи хтось не погодиться, що батьки завжди реагують на крик дитини, але не відзначають, коли вона спокійна і зайнята своєю справою. Однак, з дітьми з РАС більш ефективною виявляється стратегія, коли десяток похвал, на кшталт «мій помічник, приніс мені окуляри!» припадає на одне дисциплінуюче зауваження. Звичайно, ми хочемо тут підкреслити лише загальну тенденцію: було б дивним підраховувати частоту схвалень в реальному житті.

   Дуже важливо, щоб похвала була специфічною, тобто щоб дитині було зрозуміло, за що її хвалять, наприклад: «молодчина, здорово зібрав сміття», замість просто «молодець». При цьому, особливо спочатку, коли невідомо наскільки значиме для дитини словесне схвалення, краще супроводжувати його більш відчутною нагородою (шматочком печива, улюбленою іграшкою, привабливою для дитини метушнею, погладжуванням або поплескуванням по плечу і т.п.).

   Подібні відносини можуть стати цілком природними: «ти так добре прибрав іграшки, чим ми почастуємо нашого чудового хлопчика?» Багато дітей з РАС поїдають в великих кількостях печиво і цукерки, користуючись їх доступністю, в той час як батьки скаржаться, що дитина нічого не хоче робити і не існує для неї значущої нагороди. З огляду на труднощі навчання, відсутності зацікавленості в придбанні досвіду, дуже важливо використовувати природні прихильності для закріплення успіху і обмежувати доступність використовуваних нагород в інший час. Поступово вдасться розширити коло значущих для дитини заохочень і зробити їх більш природними.

    Буває, що дитина у відповідь на похвалу дає парадоксальну негативну реакцію. У цьому випадку також може бути можлива тимчасова заміна словесної похвали «матеріальної нагородою».

Рекомендації для педагогів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

 КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Лютий  2023 рік

    Успіх адаптації дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивне освітнє середовище залежить також від готовності батьків до співпраці з педагогами та реального сприйняття можливостей і потреб своєї дитини.

    Особливість стану дитини часто стає причиною руйнації самоповаги та самовпевненості. Батьки дітей з особливими освітніми потребами стикаються з явищем неприйняття своєї дитини класом та відповідно важким емоційним станом дитини, яка виборює своє право на навчання. В таких випадках батьки почуваються невпевнено, але завдяки деяким інструментам та терплячому відношенню, розумінню стану дитини можливо створити умови для формування почуття гідності і віри в успіх. Наведемо принципи, яких необхідно дотримуватись.

                                      Подолання установки «Я не можу».

Перший та найважчий етап в роботі з формування гідності у дитини з особливими освітніми потребами – це подолання позиції «я не можу». Невдачі або труднощі під час виконання навчального навантаження, недостатня сформованість навичок впливає на самовпевненість дитини, мотивацію та бажання навчатися.

Позитивне ставлення – успішне формування            самоповаги в дитини.

   Постійне нагадування дитині з особливими освітніми проблемами про те, що на уроках мовлення або математики вона набуває достатню кількість академічних знань для подальшого успішного навчання та життєдіяльності, стимулює її зацікавленість процесом.

   Заохочення дитини до прояву та розвитку своїх талантів, участь у різноманітних гуртках (спортивні, танцювальні або музичні, театральні студії тощо) сприяє розквіту її талантів та формуванню активної життєвої позиції.

Натхнення - у прикладах для наслідування.

     Існує багато прикладів в історії великих людей про ті труднощі, які їм прийшлося подолати задля реалізації своєї мети. Не дивлячись на наявність освітніх проблем, ці люди не залишились байдужими до свого майбутнього та досягли успіху завдяки наполегливості, своєму таланту та підтримці близьких. Беручи за приклад декількох вчених або діячів культури зі схожими освітніми проблемами розвитку, ми стимулюємо зацікавленість дитини зовнішнім світом та формуємо впевненість в своїх силах.

Співпраця з вчителями.

   Коли мова йде про навчання дитини в школі, то першим помічником в процесі формування впевненої життєвої позиції дитини повинен стати вчитель інклюзивного класу (вихователь інклюзивної групи). Регулярні зустрічі з вчителем (вихователем) вдома та (або) у класі (групі) з обговоренням поведінки та особливостей розвитку дитини вдома або у шкільному просторі, розробка єдиної лінії спілкування та роботи з дитиною зроблять процес адаптації в інклюзивному класі (групі) поступовим і успішним.

Використання додаткових ресурсів для коригування освітнього процесу

   Батькам дітей з особливими освітніми потребами при першій необхідності треба звертатися за кваліфікованою допомогою профільних спеціалістів (логопед, психолог, соціальний педагог, спеціаліст ЛФК, лікар, тощо) у шкільних та дошкільних закладах, або ж у медичних закладах за місцем проживання. Розуміння масштабів проблем дитини, її потреб і реального стану її здоров’я – запорука успішної адаптації дитини в освітньому просторі.

Конструктивна критика

   Стимулювання самоповаги та самовпевненості людини ще не означає вседозволеність. Дітям потрібно встановлювати межі та правила, і задача батьків та педагогів - звернути увагу дитини на те, що вона виконує щось невірно, всупереч правил та норм і наражає себе на небезпеку. У спілкуванні з дитиною треба використовувати конструктивну критику (тобто не ганебну та зневажливу, а таку, що відстежує причину та наслідки). Тобто якщо дитина щось скоїла, то треба говорити про дію та проступок, а не про дитину як особистість. Дитина повинна зрозуміти, що батьки або вчителі (вихователі) на її боці та підтримують її, але проступок, що дитина скоїла треба розібрати та зробити висновки.

Самостійність у прийняті рішень

    Існує багато можливостей для дитини, де вона могла б нести відповідальність за прийняття рішень. Можливість приймати рішення спочатку у простих, а з часом і складних життєвих ситуаціях стимулює дитину до самостійності і відповідальності. Наприклад, дитині можна дозволити обирати час для додаткових занять вдома, форми навчання.

Стимулювання креативності (творчості)

    Можливість ознайомитися з існуючими видами творчості та діяльності (музика, танці, спів тощо) створює умови для здорової самореалізації та заохочення розвитку творчих здібностей дитини з особливими освітніми потребами як у громаді, так і в освітньому просторі. До того ж у дітей з’являється впевненість у своїх діях. Заохочення дитини до творчих занять та хобі, які б їй дійсно подобались, створює умови для формування нових здібностей.

Тренування – для досягнення поставленої мети

    З метою розвитку особистості дитини педагогам та батькам треба створювати умови, в яких би дитина бачила всю різноманітність можливостей оточуючого світу. Стимулювання дитини до постановки високих цілей та їх досягнення є невід’ємною частиною процесу відбудови успішної особистості. Важливо навчити дитину вірно і швидко ставити цілі, розподіляючи їх на найближчі та далекоглядні, ті, що формують вірні життєві установки та стимулюють розвиток особистості.

   Якісна освіта та соціалізація дитини з особливими освітніми потребами, в першу чергу, залежить від готовності її батьків (чи законних представників) включити дитину в освітній процес, бути поруч у важливі та важкі моменти, направляти дитину у вірне русло, заохочувати її до навчання і здобуття найважливіших соціальних навичок.

   Процес адаптації дитини з особливими потребами в освітньому просторі дуже важкий і довгий. Результативність і якість цього процесу залежить не тільки від держави та вчителів, але й від готовності батьків, родичів, друзів та оточення дитини стати повноцінними партнерами у тандемі дитина – освітній заклад - сім’я.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

 КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Лютий 2023 рік

Психологи визначають декілька основних причин:

Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька... Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Що робити батькам

✓ У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

✓ Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

✓ Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

✓ Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

✓ Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

✓ Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

✓ Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між «пліткуванням» та «піклуванням» про своє життя чи життя друга/однокласника.

✓ Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

    Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

   Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

   Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.     

   Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.   

   Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

   Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

   Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час   вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:

❖ Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять», або «він заслуговує на це».

❖ Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

❖ Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства».

❖ Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

❖ Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

❖ Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

❖ Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

     Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

     Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

     Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

 • відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

         Ті, хто булять:

          • частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

          • частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

         Ті, хто вимушені спостерігати:

          • часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

          • потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

   Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Лютий  2023 рік

    Якщо дитина на якомусь етапі починає постійно повторювати один і той же рух або серію рухів, це, природно, може стурбувати батьків. Наприклад, малюк безконтрольно гризе нігті, виконує дивні рухи головою або руками, постійно накручує волосся на палець або навіть висмикує їх і т.д. Дійсно, така поведінка повинна звернути на себе увагу, оскільки може свідчити про ознаку синдрому нав'язливих рухів у дітей.

     Даний синдром може бути поширеним серед дітей. Повторення однотипних монотонних рухів досить часто зустрічається у дітей молодшого шкільного та дошкільного віку. Батькам слід розуміти, що синдром нав'язливих рухів у дітей не є якимось окремим захворюванням. Це комплекс порушень і розладів на емоційному і психологічному рівні. З іншого боку, сидром не є психічним захворюванням, тому при його діагностуванні у дитини не варто впадати в паніку.    

     Особливість синдрому в тому, що рухи, що виконуються дитиною, не мають видимої мотивації і їх дуже складно взяти під контроль. З одного боку, синдром нав'язливих рухів у дітей відомий в медицині, класифікується, як обсесивно - компульсивний розлад і включений в класифікацію дитячих хвороб, але з іншого боку, він залишається мало вивченим. На сьогодні про справжні причини його появи та механізми розвитку фахівці більшою мірою припускають, ніж стверджують.

     Наявність синдрому у дитини не робить його хворим. Він також не стає небезпечним для інших дітей. Мабуть, єдине кому він може завдавати шкоди, це тільки самому собі. Справа в тому, що прояви синдрому можуть носити різну форму - наприклад, дитина починає себе кусати за руку, кусати за пучки пальчиків, сильно смикати волосся, буквально вириваючи їх.

     Найчастіше дитина починає повторювати серії подібних рухів в моменти сильного хвилювання. Вона може відчувати в цей момент страх, роздратування або образи. Цей емоційний сплеск вона намагається компенсувати цими монотонними рухами, немов заспокоюючи себе. Але пусковим механізмом для проявів синдрому не завжди можуть бути психологічні та неврологічні чинники. І тут ми повертаємося до того, що синдром нав'язливих рухів у дітей до кінця не вивчений і не завжди вдається визначити, що стає тим самим каталізатором, що запускає його.

    Діагностування у дитини даного синдрому ні в якому разі не слід сприймати, як вирок. Звернення до фахівця допоможе впоратися з ним. Більш того, в більшості випадків не потрібне лікування в класичному розумінні цього процесу.

Причини синдрому нав'язливих рухів

    Фахівці виділяють основною причиною синдрому нав'язливих рухів у дітей пережите емоційне потрясіння або стрес. Коли дитина в силу свого віку ще не здатна впоратися з почуттями і не може їх висловити, вона знаходить для них вихід на найпростішому фізичному рівні. Емоційне потрясіння в підсумку виливається в низку нав'язливих однотипних дій. Можна говорити про тимчасовий характер таких проявів. Після того як дитина заспокоюється, приходить в стан емоційної рівноваги, необхідність в непотрібних мимовільних рухах і діях відпадає сама собою.

Основні психологічні причини

синдрому нав'язливих рухів у дітей:

➢ різка зміна умов або місця, в яких проживала дитина - це може бути пов'язано з переїздом, коли дитина випадає зі звичного зони комфорту;

➢ важка психологічна обстановка в сім'ї - скандали між батьками, розлучення, прояви фізичного насильства між дорослими в присутності дитини);

➢ помилки, яких припускаються дорослими при вихованні дитини психологічне придушення, надмірна суворість, фізичні покарання та ін .;

➢ потрапляння дитини в конфліктні ситуації з ровесниками;

➢ поширені фізичні фактори, які можуть стати причиною розвитку синдрому або послужити додатковим каталізатором в несприятливих зовнішніх умовах;

➢ спадкові фактори - наявність в роду родичів з психічними розладами, різного роду неврологічними порушеннями і захворюваннями, а також зловживають такими шкідливими звичками, як вживання алкоголю, наркотиків, психотропних засобів;

➢ наявність супутніх неврологічних діагнозів - наприклад, синдрому гіперактивності;

➢ черепно-мозкова травма;

➢ вроджені патології ЦНС і головного мозку;

➢ вроджені психічні захворювання - шизофренія, аутизм і ін.

Нерідко у малюка з синдромом нав'язливих рухів присутній комплекс причин, що поєднує і психологічні, і фізичні фактори. Це робить роботу фахівця дуже непростою. Дуже важливо визначити первинну справжню причину розвитку синдрому, щоб надати дитині ефективну допомогу.

 Кожен випадок індивідуальний. Психолог допомагає вирішити психоемоційну проблему малюка, і в подальшому, потрапляючи в аналогічні ситуації, він зможе справлятися з ними самостійно. В інших же випадках може знадобитися і медикаментозне лікування синдрому нав'язливих рухів у дітей.

Симптоми синдрому нав'язливих рухів

Прояви синдрому дуже індивідуальні для різних дітей. Багато що залежить від характеру і темпераменту малюка, від його фізичних особливостей. Найбільш поширеними у дітей є тики. Їх можна назвати найпростішою формою, в більшості випадків подібні фізичні прояви раптово з'являються і раптово проходять.

Складніша форма прояву синдрому - це безконтрольне прагнення гризти нігті або шкіру навколо них, сильне покусування губ, часте моргання, шмигання носом або регулярне покашлювання. Більш виражені прояви - розгойдування корпусу, мимовільні рухи кистями або розмахування руками, смикання головою і т.д. Але якщо такі прояви поодинокі і відбуваються рідко, то особливої небезпеки вони не представляють.

Коли слід звернутися до психолога і лікаря

Якщо батьки помічають, що дитина періодично виконує дивні невиправдані рухи, робить це безконтрольно і навіть не помічає цього, то це є приводом для звернення до фахівця для консультації.

Діагностика синдрому нав'язливих рухів

Перш ніж записатися на прийом до фахівця, батькам рекомендується протягом деякого часу уважно поспостерігати за малюком. Необхідно зафіксувати інформацію про те, як часто у дитини проявляються серії монотонних дій, в який час доби. Добре, якщо вдасться виявити взаємозв'язок між цими діями і подіями, і ситуаціями, що відбуваються. Всі ці дані допоможуть правильно поставити діагноз і призначити грамотне лікування.

На прийомі лікаря потрібна вся детальна інформація про передбачувані прояви синдрому, щоб встановити, чи є вони дійсно такими і спробувати визначити справжню причину.

Важлива інформація для діагностики - перелік усіх лікарських препаратів, які приймала дитина протягом останнього часу, дані про перенесені травми і захворювання, перенесені стресові ситуації і т.д.

Не дивуйтеся, якщо фахівець буде цікавитися раціоном харчування дитини. Один з факторів, що сприяють розвитку порушень функціонування нервової системи, це дефіцит кальцію і ряду інших мінералів, вітамінів, тому рекомендується здати загальні аналізи сечі і крові. Найчастіше одне лише коригування раціону здатне дати колосальні результати. В окремих випадках призначається МРТ головного мозку, щоб повністю виключити патології головного мозку.

Лікування синдрому нав'язливих рухів

Якщо проведені лабораторні та апаратні дослідження, а також консультація у дитячого невролога та психолога не показали відхилень у розвитку і не виявили патологій, то медикаментозне лікування, швидше за все, не буде потрібне. Лікування синдрому нав'язливих рухів в даному випадку буде полягати в усуненні факторів, що негативно впливають на психоемоційний стан дитини і провокують симптоми синдрому. Завдання батьків - приділяти максимальну можливу кількість часу для спілкування з дитиною - це повинні бути прогулянки на свіжому повітрі, загальні ігри та заняття, наприклад, перегляди фільмів, малювання, спільне виконання виробів і т.д.

КАТЕГОРИЧНО НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ НАСИЛЬНИЦЬКЕ ПРИПИНЕННЯ ПРОЯВІВ СИНДРОМУ. НЕ ВАРТО ЗАГОСТРЮВАТИ УВАГУ ДИТИНИ І ОТОЧУЮЧИХ НА ВИНИКАЮЧИХ МИМОВІЛЬНИХ РУХАХ. ДЛЯ ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАПРУГИ МОЖНА ПРОЙТИ ЗАНЯТТЯ У ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА.

Медикаментозне лікування синдрому нав'язливих рухів у дітей може бути призначено виключно фахівцем при наявності відповідних показників. Препарати призначаються індивідуально в кожному окремому випадку. Додатково медикаментозна терапія може супроводжуватися психотерапією, заняттями з дитячим психологом, курсом масажів. Спеціаліст може прийняти рішення про призначення фізіотерапевтичних процедур.

Погіршити ситуацію може різка реакція батьків на прояви синдрому. Якщо вони починають намагатися силою або криком перервати подібні дії, то у дитини може це викликати зворотну реакцію і від хвилювання рухи тільки посиляться. Підсумком може стати істерика малюка і це буде цілком очікуваною реакцією на неадекватні дії дорослих.

Рекомендації для вчителів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Січень 2023 рік

Для того щоб отримати - «відчути результат» в роботі з дітьми з особливими потребами, учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

• Ознайомитися з висновком ІРЦ , мати уяву про основні види порушень в розвитку дитини.
• Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи дитини.
• Враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня.
• Навчитися спостерігати за дитиною та оцінити її можливості під час занять.
• Закінчувати заняття, коли дитина втомилася або увага суттєво йде на спад.
• Навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали до специфічних потреб учня.
• Формувати в дитини досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.
•  Освітній процес спрямовувати на вироблення в дитини життєво необхідних умінь і навичок, формування трудового досвіду, який потім можна застосовувати в самостійному житті.
• На заняттях створювати атмосферу довіри, позитивного емоційного контакту між вчителем та учнем.
• Під час навчання обов’язково використовувати наочність, об’ємні предмети, муляжі, опорні схеми.

У РОБОТІ З ДІТЬМИ З ООП СЛІД ПАМ’ЯТАТИ:

1. Діти з ООП зазвичай мають слабку пам’ять, тому навчальний матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми, види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри, і лише після його засвоєння давати складніший або новий матеріал.

2. Постійно застосовувати наочний матеріал для активізації уваги, чергувати види діяльності (складніші завдання чергувати з легшими).

3. У дітей з ООП переважає наочно-дійове мислення. На нього й треба спиратися у викладанні навчального матеріалу. Для цього слід застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо).

4. Діти з ООП мають знижений темп роботи та працездатності, тому за потреби необхідно зменшити обсяг завдань та їх кількість. Складність має бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданням відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму або числову відповідь, і зовсім немає необхідності переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма.

5. Такі діти зазвичай не мають достатніх навичок самостійної роботи, тому потрібний постійний контроль за виконанням ними завдань, щоб вони не втрачали уваги та напрямку діяльності.

6. Діти з ООП потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тож вчитель має переконатися, як і наскільки точно учень зрозумів, чого від нього вимагають, і лише після цього дозволити виконання завдання. За потреби слід дати учневі додаткові пояснення щодо виконання завдання.

7. Учитель повинен вміти підтримувати в дитині впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності. Таким чином, педагог може зняти зайву тривожність у дитини, підтримати індивідуальність учня, створити атмосферу доброзичливості.

8. Педагог в роботі з дітьми з ООП має адекватно реагувати на зміни в поведінці. Часто ті чи інші ситуації в навчанні ускладнюються особливостями поведінки дитини - занадто голосна мова, не завжди контрольовані емоції, підвищена рухливість, неочікувані істерики тощо. Для попередження емоційних і поведінкових розладів дуже важливо, щоб вчитель ставився до дитини дбайливо, делікатно, з великим терпінням та індивідуальним підходом. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину.

Рекомендації для педагогів:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

    КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

Січень 2023 рік

Для успішного інклюзивного навчання батьки мають стати частиною шкільної команди. Проте налагодити з ними співпрацю – часом складне завдання. Практичні поради, як зробити з батьків справді партнерів.

1. НАДАВАЙТЕ ЧІТКУ ІНФОРМАЦІЮ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В КЛАСІ.

Зрозуміло, що тут йдеться не про дії інших дітей чи вчителя – ми всі пам’ятаємо про конфіденційність і професійну етику. Однак візьміть собі за правило регулярно надавати батькам інформацію про те, що їхня дитина зробила, що в неї/нього вдалось, а над чим ще треба попрацювати, що саме зараз вивчають діти всього класу. Ця інформація допоможе батькам зрозуміти, над чим потрібно працювати вдома і як допомогти дитині стати більш успішною в класі.

2. ПЕРЕДАВАЙТЕ БАТЬКАМ ПРИКЛАДИ ДЛЯ ДОМАШНЬОЇ РОБОТИ.

За правилами НУШ, не варто навантажувати дітей домашнім завданням, однак коли йдеться про дитину з ООП, пріоритетом має бути успішність дитини в колективі (для цього шкільний матеріал потрібно повторно опрацьовувати вдома, можливо, навіть «проходити» на перед – залежно від труднощів, з якими стикається дитина під час навчального процесу) та розуміння того, що школа – це середовище для узагальнення, більшості навичок батьки мають навчити дітей удома.

3. ГОВОРІТЬ БАТЬКАМ ПРО УСПІХИ: ЇХНЯ МОТИВАЦІЯ – ЦЕ РУШІЙНА СИЛА ВСЬОГО ПРОЦЕСУ.

Коли ми найчастіше контактуємо з батьками? Коли щось трапляється. Будь-яка людина (і дитина зокрема) буде вмотивована до роботи, якщо її хвалити. У цьому випадку успіхи дитини – це успіхи батьків. Тому, не зважаючи на вашу зайнятість, знайдіть час зробити два-три фото успішно виконаного завдання. Чи надішліть мамі коротке повідомлення про досягнення на уроці математики. Вам потрібно, щоб батьки були у вашій команді, а найкращий спосіб цього досягнути – розділити з ними успіх.

4. ПОВІДОМЛЯЙТЕ ПОГАНІ НОВИНИ ОСОБИСТО.

Наприклад, в учня був «поганий» день – найгірший з тих, що ви пам’ятаєте. Знайдіть час поговорити з батьками після уроків. У крайньому випадку – зателефонуйте. Потрібно детально описати все, що відбувалось за день. Також варто зазначити, що ви (вчитель / асистент учителя) плануєте робити далі для подолання труднощів, які виникли у дитини. Батьки знають, що «погані» дні можливі, у них вдома вони теж трапляються. Питання в тому, що ми можемо з цим зробити? Розмова про «поганий» день сама по собі не вирішить проблему. Батькам буде набагато спокійніше, якщо ви озвучите, що саме ви будете робити в майбутньому.

5. НЕ ДОЗВОЛЯЙТЕ, ЩОБ З БАТЬКАМИ СПІЛКУВАВСЯ ТІЛЬКИ АСИСТЕНТ ДИТИНИ.

Хоча ця посада ще не повністю прописана в українському законодавстві, усе більше родин користуються послугами приватно найнятих фахівців, які супроводжують дитину з особливими освітніми потребами в школі – індивідуально. Такі люди називаються асистентами дитини і мають чітке завдання – супроводжувати і допомагати тільки дитині, з якою вони працюють. Якщо такий фахівець працює у вашому класі – вам пощастило, тому що дитина може отримувати індивідуальний супровід тоді, коли їй це потрібно. Однак є ризик однобічного бачення ситуації в класі. Тому якщо ви вчитель або асистент вчителя – знайдіть час і поспілкуйтесь з батьками особисто. Це потрібно для того, щоб вони мали кілька джерел інформації стосовно успіхів та труднощів своєї дитини. Також вчитель має усвідомлювати, що відбувається з дитиною. Тобто отримувати актуальну інформацію від асистента дитини та асистента вчителя. Отже, ВСІ мають працювати спільно. Батьки ж мають отримувати інформацію як готовий продукт співпраці фахівців.

6. НЕ ЗВОДЬТЕ ВСЕ ДО ПОНЯТЬ «ХОРОШИЙ» / «ПОГАНИЙ» ДЕНЬ.

Одна мама назвала це «системою смайликів»: «Якщо я отримую зі школи тільки смайлик, що посміхається чи тільки сумує, – для мене це не несе жодної інформації». Вона має рацію – має бути деталізація, а не загальні фрази.

7. НІКОЛИ НЕ ПРИХОВУЙТЕ ПОГАНІ НОВИНИ ВІД БАТЬКІВ.

Дуже важливо інформувати батьків про те, що насправді відбувається в школі. Якщо ви говорите, що все нормально, а насправді це не так – у майбутньому це призведе до неприємностей та непорозумінь.

8. НЕ КОРИСТУЙТЕСЬ ПРАВИЛОМ «Я ПОЧНУ РОЗМОВУ, ТІЛЬКИ ЯКЩО МЕНЕ ЗАПИТАЮТЬ».

 Будьте активним (діяти ще до початку поведінки). Так само, як це працює в роботі з поведінкою учнів, в організації роботи класу – це дієво і в побудові взаємостосунків з батьками. Якщо ви чекаєте, коли батьки звернуться до вас із запитанням – ви чекаєте занадто довго. Спрямовуйте батькам інформацію та просіть про зворотний зв’язок. За кожної нагоди наголошуйте на важливості підтримки взаємної комунікації.

9. НЕ ОЧІКУЙТЕ, ЩО БАТЬКИ БУДУТЬ РОЗПОВІДАТИ ВАМ АБСОЛЮТНО ВСЕ. ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЙТЕ ЇМ МІСЦЕ ДЛЯ ПОМИЛКИ ЧИ НЕДОМОВКИ.

Життя батьків дітей з особливими освітніми потребами не менш напружене за ваше. Крім того, у батьків можуть бути свої перестороги та причини не надавати вам усю інформацію. Інформація про дитину часто зачіпає частину їхнього (родинного) особистого життя.

Наприклад, батьки можуть не сказати вам про зміну або введення нового препарату, не тому що не хочуть, а тому що їх занадто часто за це засуджують. Мовляв, «невже не можете впоратись без цього?». Це варто брати до уваги і наперед проговорювати з батьками різні теоретичні ситуації, яких ви б хотіли уникнути для налагодження плідної співпраці. Взаєморозуміння та підтримка один одного робить дива!

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

     КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

      Січень 2023 рік

Дошкільнята відрізняються своєю невгамовною енергією і цікавістю. І це тримає їх батьків у постійній напрузі. У цей період діти багато дізнаються і набувають багато нових навичок. Це звучить прекрасно, але батьки дошкільнят знають, як важко впоратися з дітьми, які й хвилини не можуть всидіти на одному місці.

Розглянемо кілька порад для батьків дошкільників.

1. Допомагайте дитині розвивати комунікативні навички

Навички спілкування для дошкільнят не менш важливі, ніж для старших дітей. Чим краще у дитини розвинені комунікативні навички, тим легше їй буде знаходитися з однолітками і вихователями в дитячому саду.

2. Навчіть дитину слухати

Всі ми добре знаємо, як важко буває сконцентрувати на чомусь увагу дитини. Однак в дитячому садку їй доведеться брати участь у різних заняттях: співати, малювати, слухати пояснення вихователя тощо. Усе це вимагає від дитини посидючості та уваги. Уміння слухати допоможе дитині брати активну участь у різних заходах у дитячому садку.

3. Навчіть дитину працювати в команді

Коли дитина йде в дитячий садок, вона лише кілька годин на день проводить вдома, а весь інший час знаходиться поруч з ровесниками і вихователями. Заняття в дитячому садку вимагають від дитини командної роботи. Цей навик можна розвинути у дитини вдома за допомогою різних ігор.

4. Навчіть дитину дотримуватись вказівок

У ранньому віці ми вчимося чогось нового, дотримуючись інструкцій та вказівок. Однак дитині буде важко чогось навчитися, якщо вона не знає, як дотримуватись вказівок. У дитячому садку дитина отримує вказівки від вихователя і таким чином розвиває нові навички. Навчіть дитину дотримуватись інструкцій, граючи з нею в ігри. Давайте дитині веселі завдання і беріть участь в іграх разом з нею.

5. Навчіть дитину користуватися канцелярським приладдям

У дитячому садку дитина вчиться працювати з олівцями, кольоровою крейдою, ножицями, фломастерами тощо. Малюйте разом з дитиною вдома, щоб навчити її користуватися цими предметами.

6. Заохочуйте в дитині самостійність

Удома ви допомагаєте дитині мити руки до і після їжі, чистити зуби, зав'язувати шнурки тощо. Але, коли дитина йде в дитячий садок, ви не можете постійно бути поруч з нею. Заохочуйте її проявляти самостійність: привчіть її до того, щоб вона сама мила руки, умивалась тощо. Це вселяє в дитину почуття відповідальності і незалежності. Це їй обов'язково стане в нагоді в найближчому майбутньому.

7. Встановіть дитині розпорядок дня

Дитині необхідний розпорядок дня. Якщо у дитини протягом дня виділено час на ігри, прийом їжі, сон тощо, це приносить користь вам обом. Постійний розпорядок дня не тільки привчає дитину до дисципліни, але і допомагає вам ефективно розпоряджатися своїм часом. Коли дитина звикне до розпорядку, вам не доведеться постійно нагадувати їй, щоб вона йшла спати або сідала їсти.

8. Не будьте занадто суворими до дитини

Не варто плутати дисципліну зі строгістю. Якщо ви проявляєте до дитини зайву строгість, вона може стати впертою. Говоріть з дитиною по-товариськи, встановіть з нею довірливі взаємини, щоб вона могла спілкуватися з вами, не відчуваючи страх. Це також допоможе вам встановити міцний емоційний зв'язок з дитиною.

9. Не піддавайтеся на істерики дитини

Не варто бути строгими до дитини, але не можна бути з нею і занадто м'якими. Постарайтеся знайти золоту середину. Не піддавайтеся на істерики дитини, але й не ігноруйте їх. Якщо дитина починає істерику через те, що вона щось не отримала, запропонуйте їй щось натомість. Постарайтеся визначити причину істерики. Можливо, дитина просто голодна або втомилась.

10. Не ставтеся до дитини, як до дорослого

Багато батьків очікують від своїх дітей занадто багато. Зрозумійте, що дитина все ще багато чого не знає і не вміє. Не чекайте, що дитина відразу зрозуміє все, що ви їй говорите. Наберіться терпіння і дозвольте дитині вчитися в комфортному для неї темпі. Заохочуйте дитину вчитися і хваліть її за старання. Коли ви даєте дитині завдання, проявіть творчість. Переконайтеся, що дитина сприймає це як цікаве заняття, а не як нудний обов'язок.

11. Не реагуйте на всі прохання дитини відмовою

Це може бути складно, але це можливо. Намагайтеся не говорити дитині «ні» занадто часто. Маленькі діти дуже чутливі, і через ваші часті відмови вона може відчувати, що її не люблять. Крім того, відмови можуть призвести до непокори дитини. Поговоріть з дитиною на зрозумілій їй мові і поясніть їй свою позицію замість того, щоб просто сказати «ні».

12. Хваліть дитину за хорошу поведінку

Не забувайте хвалити дитину за гарну роботу. Це надихне її і в майбутньому виконувати роботу добре. І навпаки: якщо дитина зробила щось погано, пояснюйте їй, чому так чинити неправильно. Це допоможе дитині усвідомити, що вона робить неправильно і які наслідки матимуть її вчинки.

13. Не ставте перед дитиною занадто високі очікування

Кожна дитина вчиться у своєму індивідуальному темпі. Зрозуміло, у вас є з приводу неї певні очікування. Однак ви повинні зрозуміти свою дитину і прийняти її можливості. Не завищуйте їй планку - пам'ятайте, що вона ще дитина. Дозвольте їй вчитися в зручному для неї темпі.

14. Показуйте дитині хороший приклад

Дитина проводить з вами більшу частину свого часу. І те, як ви себе поводите, що і як ви робите - все це впливає на її розвиток. Показуйте дитині хороший приклад, щоб вона могла на вас рівнятися.

15. Створюйте міцний емоційний зв'язок з дитиною

Виховання дитини може бути складним завданням. Але це - етап розвитку, як для неї, так і для вас. Важливо, щоб ви разом займалися цікавими заняттями і обидва отримували від цього задоволення. Спільні заняття допоможуть вам створити міцний емоційний зв'язок з дитиною. Ви повинні бути для дитини не тільки батьками, але і друзями, на яких вона завжди може покластися.

                                 Помилки, які допускають батьки в спілкуванні з дошкільнятами

Батьки завжди бажають найкращого своїй дитині. Однак добрі наміри іноді мають протилежний ефект і демотивують дитину. Розглянемо кілька порад, які допоможуть батькам уникнути помилок.

1. Не подавайте дитині поганий приклад

Маленькі діти в усьому повторюють батьків. Ви - приклад для своїх дітей практично в усьому. Якщо ви хочете сформувати у дитини хороші звички, почніть з себе. Не варто очікувати, що дитина буде їсти здорову їжу, якщо ви самі харчуєтеся чіпсами і фаст-фудом. Хороший приклад принесе позитивні результати у вихованні дитини.

2. Не погоджуйтеся в усьому з дитиною

Часто батьки настільки обожнюють свою дитину, що не можуть ні в чому їй відмовити. Однак не можна в усьому потурати дитині. Не дозволяйте їй маніпулювати вами, коли приходить пора сказати «ні», скажіть це чітко. Поясніть дитині причину своєї відмови.

3. Не опікайте дитину надмірно

Батьки повинні захищати своїх дітей, але надмірна опіка заважає їм розвиватися. Якщо ви занадто опікаєте дитину, вона починає покладатися на вас у всьому. Дозвольте дошкільнику робити деякі справи самостійно. Якщо дитина впала під час гри, не варто щоразу бігти їй на допомогу. Дозвольте їй піднятися самостійно.

4. Не намагайтеся підкупити дитину

Батьки часто підкуповують свою дитину цукерками або іншими солодощами, щоб змусити її щось зробити. Однак це не вирішує проблему. Наприклад, якщо ви пропонуєте дитині шматочок торта після того, як вона з'їсть суп, вона не полюбить суп. Більш того, з більшою ймовірністю дитина почне ненавидіти суп.

5. Не порівнюйте дитину з однолітками

 Іноді батьки забувають, що кожна дитина унікальна. Якщо у вас кілька дітей, не порівнюйте їх між собою. Через порівняння дитина може відчути, що її не люблять. У дитини може виникнути ненависть до братів чи сестер, з якими її порівнюють.

Виховання дошкільнят - непросте завдання. Але це може стати веселим заняттям. Ви будете бачити, як змінюється ваша дитина. Переконайтеся, що ви не нав'язуєте дитині свої ідеї. Замість цього з'ясуйте, що мотивує вашу дитину, і встановіть з нею дружні взаємини.

Рекомендації для батьків:

Підготувала фахівець (консультант) інклюзивно – ресурсного центру

КУ «ІРЦ м.Бахмут» Оксана КОЛЯДЕНКО

 Січень 2023 рік

Переживання дітей різні в залежності від їх віку. Спочатку діти засмучуються через втрачену або зламану іграшку, потім через сварки з однолітками, в школі - через погані оцінки або, навпаки, не викликали до дошки, коли готовий.

Все це окремо може здаватися нісенітницею, але поступово, накопичуючись і накопичуючись, є ризик того, що ці переживання виростуть в стрес. А стрес у дітей проявляється у вигляді агресії до оточуючих.

Часто діти замикаються і не хочуть нічого говорити, не чуючи підтримки, безпеки і любові. Знаючи, що їх чекає покарання, вони починають брехати, віддалятися від батьків. Через це страждають всі. Батьки не мають душевного зв'язку зі своєю дитиною. Діти залишаються наодинці зі своєю проблемою, вважаючи, що вона засмучує батьків, що вони незадоволені нею, що для них важливо не вона, а її ідеальні вчинки і хороші оцінки.

У яких ситуаціях дитина може відчувати стрес?

Стресів у дітей достатньо, навіть у найменших. Вони є позитивними та негативними, але однаково бурхливо впливають на організм дитини. Дитина вперше прийшла до дитячого садочка, у групі змінилася вихователька, новий хлопчик у школі почав чіплятися саме до вашої дитини та конфліктувати з нею, школяр закохався, а підліток не знає, що робити після закінчення школи. Звісно всі ці ситуації різняться й стреси по-різному впливають на дитину. Усе залежить від багатьох факторів: вік, стать дитини, умов, у яких хлопець чи дівчинка виховуються, та особливості характеру. Інколи дитина з досить серйозним стресом, може впоратися без проблем, а з приводу дрібничок, на думку дорослих, переймається тривалий час. Щоб упоратися з цим, потребує допомоги батьків, а іноді необхідний спеціальні фахівці.

Як допомогти дитині пережити стресову ситуацію?

1. Визначаємо стан стресу та виявляємо його причину.

Батьки можуть не помітити, що дитина перебуває в стресі, бо не завжди це нервові зриви та відчуття страху. Син чи донька навпаки можуть мовчати та стати занадто спокійними, подовгу дивитися зосереджено в одну точку. Або вдень не виявляти жодних змін у поведінці, а під час сну здригуватися та бачити нічні страхіття. Будь-які зміни можуть свідчити про те, що дитина пережила стрес, або перебуває в ньому. Обов’язково потрібно виявити причину. Зазвичай, якщо батьки мають міцний контакт та довіру з дитиною, вона саме все розповідає, чи матуся помічає, після якої події дитина змінилася.

2. Розрізнюємо позитивний стрес і негативний.

Психологи зазначають, що стрес від радощів впливає на організм дитини, так само, як нервові зриви з приводу неприємностей у школі чи родині. Тому коли донька відчуває симпатію до нового учня в класі, або син спробував покататися на екстремальному атракціоні — це також приклади ситуацій, коли діти зіштовхуються зі стресом. Але зазвичай позитивні стреси швидко минають, не шкодячи психіці. Натомість негативні, зокрема розлучення батьків, переїзд, зміна школи, нероздільне кохання, знущання старшокласників та ін. можуть залишити наслідки на все життя.

3. Обираємо шляхи подолання дитячого стресу.

Одній дитині достатньо, аби з нею поговорили та обійняли. Іншій потрібно буде якийсь час, цікаві ігри з мамою, прогулянка та можливість відволіктися від усіх переживань. Чим серйозніша ситуація, тим важче налагодити психологічний стан сина чи доньки. Тому зрозуміло, чому після стресу втрати батьків чи потрапляння в надзвичайну ситуацію деякі діти тривалий час можуть поводитися неадекватно. Або впадати в істерику, або припинити на деякий час розмовляти, постійно відчувати страх чи переслідування, проявляти ознаки божевілля. Якщо правильно надати дитині психологічну (психотерапевтичну) допомогу, то всі ці зміни зникнуть без наслідків. У деяких ситуаціях лікарі дитині рекомендують медикаментозну допомогу, зокрема тоді, коли дитина взагалі не може заснути або у неї проявляються неврози.

4. Допомагаємо дитині перевести увагу на інше.

 Потрібно обрати кілька психологічних практик, що можна застосувати, аби подолати стрес. Намалювати свої почуття, написати на папері все, що хвилює, якщо дитина старша за віком. Показати дитині ситуацію з боку, за допомогою театральної сценки чи за прикладом сюжету відео. Розповісти дитині зовсім протилежну стресову ситуацію та поговорити про те, якби вона повелася в певній ситуації. Подібні техніки та розмови здатні перевести дитячу увагу і таким чином з’являться думки, що відволічуть її від своїх переживань.

5. Створюємо гармонійну атмосферу в сім’ї.

Коли дитина почуватиметься гармонійно вдома, матиме добрі теплі стосунки з рідними, усі стреси проходитимуть непомітно і не матимуть негативних наслідків. Проявляйте любов та увагу до синів і донечок, ніколи не ігноруйте їхніх спроб вам щось розповісти, відкрити секрет. Добирайте слова, не глузуйте з дитячих проблем. Адже одне недбале слово може поранити дитячу психіку й ускладнити стрес. Ці поради допоможуть вам створити індивідуальну програму подолання дитячого стресу після будь-яких потрясінь.

Добрий день.

      Вас вітає практичний психолог комунальної установи «ІРЦ м. Бахмут» Дорошенко Н.О.

Як і всі на даний час в період карантину, ми продовжуємо удосконалювати свої навички дистанційної  діяльності  та надавати послуги нашим дітям, їх родинам, педагогам з питань навчання, виховання та розвитку.

    Ми розуміємо  Вашу вимушену  онлайн – завантаженість, іноді й перенасиченість різною інформацією. А тому станемо  приділяти увагу лише надважливим моментам, які будуть подаватися у формі без зайвих перевантажень за принципом «Цікаво. Просто. Весело. Корисно!»

Тому розпочинаємо.  

   До  Вашої уваги – декілька простих вправ, які допоможуть покращити самоконтроль, навчать справлятися з тривогою, сприятимуть концентрації та розумовій діяльності  дітей. Бо коли будь-яка дитина переживає стрес, її досвіду замало для відновлення контролю над собою, думками та здатністю навчатися.  Ці методики будуть корисними, яким потрібно швидко налаштуватись на навчання,  розвинути навички самоконтролю або заспокоїтися.

Дихання та рухи

Найпростіша вправа – глибоке дихання.  Дихання важливе. Пригадайте своє дихання в той момент, коли Ви дуже напружені, занепокоєні.  Під час виконання цієї вправи діти  стоять прямо, ноги на ширині плечей, очі закриті. М’язове розслаблення  – допомагає  відчути своє тіло, а значить керувати ним.

Вправи для швидкого розслаблення

1. Сядьте на стілець рівно, не перехрещуючи ноги. Якщо хочете, можете закрити очі. Порухайте пальцями ніг, стисніть їх сильно та повільно розслабте.
2. Піднімаємось вище до литок. Тримайтесь за стілець, відірвіть п’яточки від підлоги та напружте ікри. Поволі, а далі розслабте ноги.
3. Напружте прес, а потім розслабте живіт.
4. Відведіть плечі назад, напружте спину. Розслабтесь.
5. Стисніть пальці у кулак сильно-сильно, наче схопили щось. Відпустіть. Стисніть руки у кулак та притисніть до себе. Плечі підтягніть до рук та розслабтесь.
6. Потрясіть руками, відчуте легку напругу у м’язах.

Можна виконувати їх разом з дитиною разом.

Острівець безпеки

У кожної людини є місце, де вона відчуває себе повністю захищеною. Це може бути уявний або ж справжній куточок у будь-якому місці на планеті. Одного разу знайшовши свій острівок безпеки в дитинстві, у дорослому житті будеш повертатися до нього. Нехай діти пригадають, де вони почувають себе у безпеці чи де їм хотілося б бути у моменти, коли тривожно, страшно. Дайте дитині декілька хвилин, аби відчути себе повністю захищеними чи просто спокійними у тому чарівному місці. Є діти, котрі не можуть знайти нічого подібного? Запропонуйте їм уявити приємні речі: галявина у лісочку біля струмка, пляж біля тихого моря тощо.

Малюнки та розмальовки

Процес малювання та розмальовування картинок, як відомо, може стати чудовим заспокійливим. Це допомагає  сконцентрувати увагу та налаштувати на подальшу серйозну діяльність. Дозвольте вашим дітям створити щось прекрасне та відволіктися від хаосу буднів. Така концентрація допоможе дитині відволіктися від саморуйнівних думок після кризових ситуацій. Діти можуть самостійно обирати тему малюнка, а можете й ви запропонувати. До речі, чому б вам не приєднатися до виконання цієї вправи?  

Слухання

Дуже простий та ефективний прийом. Хай учні спокійно сидять за столами, закривши очі. Попросіть відкинути думки та зосередитися на навколишніх звуках. Нехай прислухаються до всього, що відбувається навколо. Потім встановіть таймер на одну хвилину. Вони зможуть почути, як грюкнули двері сусіднього кабінету, як за вікном співають птахи, цокання годинника, гудіння процесора комп’ютера і багато чого іншого, чого не чули через постійний гамір у кімнаті, через шум своїх думок.  Коли час закінчиться, попросіть учнів прокоментувати, як саме змінився їх стан.

Добрий день.

Вас вітає практичний психолог комунальної установи «ІРЦ м. Бахмут» Дорошенко Н.О.

Продовжуємо наші з вами зустрічі у дистанційному форматі.

Минула наша зустріч була присвячена темі  як допомогти дитині, особливій дитини, знизити тривожність,  навчатися підпорядковувати свої дії за допомогою простих ігор, які не перевантажують дитину і можуть слугувати в якості відпочинку чи релаксації.

Сьогодні я також підготувала для вас вправи за принципом «Цікаво. Просто. Весело. Корисно!» для розвитку уваги та пам'яті, які є такими фундаментальними для будь якої діяльності дитини, в тому числі й розумової, , особливо коли вчимо її бути цілеспрямованою: побачити, виділити, проявити зусилля, виконати  та повторити згодом. Особливих вікових обмежень не має, бо ігри-вправи можна як спрощувати так й ускладнювати в залежності від віку та можливостей дитини.

Гра «ПОСЛУХАЙ І ПОВТОРИ»

Мета: Розвиток слухової пам’яті, відчуття ритму, уваги.

Хід проведення. Дорослий  стукає по столу певну кількість разів і попросить дитину відтворити почуте.

Дітям  подобаються заняття, які носять такий не директивний характер та мають можливість проявити рухову активність.

Вправа «ЩО ЗМІНИЛОСЯ?»

Мета: розвиток пам’яті, уваги, мислення.

Хід проведення. Дорослий  пропонує дитині поглянути на іграшки, запам’ятати, як вони розташовані, а коли дитина повертається до столу спиною, змінює їхнє розташування (якісь фігурки міняє місцями, забирає, додає нові або поєднує кілька варіантів завдання, наприклад, якісь фігурки міняє місцями, а якусь забирає тощо). Дитина пояснює, що змінилося.

Інструкція: уважно роздивися та запам’ятай порядок розташування предметів, після чого повернися до столу спиною. Я зміню місце розташування предметів. Повернися до столу й скажи, що змінилося і поверни все на свої місця. У міру того, наскільки швидко дитина виконує вправу кількість об’єктів можна збільшувати, а завдання ускладнювати.

Якщо дитині важко запам’ятовувати предмети, можна розпочати з 2-3 знайомих об’єктів, по мірі успішності збільшуючи їхню кількість.

Вправа «РІЗНОБАРВНА ГАЛЯВИНА»

Мета: розвиток зорової пам’яті.

Хід проведення. Дорослий пропонує дитині протягом 10 секунд уважно роздивитися п’ять різнокольорових карток  і запам’ятати послідовність кольорів. Після цього картки закриваються аркушем паперу. Дитину  просять закрити очі й подумки уявити собі, як були розташовані картки. І розкласти свої кольорові картки таким самим чином.

Далі таким же чином для запам’ятовування пропонуються 2, а потім 3 комбінації кольорових картинок.

На наступних заняттях комбінації кольорів змінюються. Тут можна використовувати безліч варіантів проведення, щоб завдання не «приїлося» дитині.

Як Ви бачите вправи прості, не потребують значної технічної підготовки. Знову ж таки дорослий заохочує, створює умови та обов’язково, підкреслюю,  підтримує при невдачах, бо без віри дитини у власну спроможність, розвивати пізнавальні можливості вкрай складно.

Заняття

на основі програми  з корекційно-розвиткової роботи

«ЦІКАВИЙ СВІТ МОНТЕССОРІ»

для дітей з інтелектуальними порушеннями

  Добрий день.

Вас вітає практичний психолог комунальної установи «ІРЦ м. Бахмут» Дорошенко Н.О.

Це наша третя зустріч. Продовжуємо розвивати наших дітей та робимо це цікаво, весело, просто та корисно для них. Не забуваємо про вправи, ігри на релаксацію, підвищення самоконтролю, розвитку уваги та пам'яті – те. Про що говорили на попередніх зустрічах. Сьогодні Вам представлені завдання, виконання яких забезпечує розвиток сенсорно-перцептивної, психомоторної, емоційно-вольової сфер дітей, розширює уявлення про навколишній світ, сприяє розвитку всіх психічних процесів. Але це можливо при систематичному їх застосуванні.

ГУСИ

Мета: розвивати сенсомоторику, увагу; закріплюватизнання про кольори; уміння чергувати предмети за кольором.

Обладнання: по 10 елементів мозаїки жовтого, по 5 – синього, червоного, зеленого кольорів.

Хід  гри

Дорослий показує синю мозаїку й пояснює, що такого кольору буває річка. Потім розміщує всі елементи синього кольору на панелі зліва, зверху вниз – утвориться річка. Показуючи  один жовтий елемент, дорослий  говорить, що це гусеня. Розміщуємо на панелі наступний жовтий: «одне  гусеня пішло за іншим». Після цього пропонує учневі самостійно знайти гусеня, розмістити їх на панелі. Потім дитина виконує все самостійно (відрічки й до гусей), сама  вибирає потрібні кольори, розміщує їх. При виникненні труднощів дорослий  може допомогти дитині виконати послідовність дій.

МОТУЗКА

Мета: вчити розпізнавати геометричні фігури, відтворювати їх.

Обладнання: мотузка.

Хід гри

Діти  викладають різні фігури із мотузки на столі. Беруть  мотузку або товсту нитку довжиною 30 – 50 см.

Спочатку дорослий  показує дитині, як із мотузки можна отримати  різні зображення: коло (м’яч або сонце), квадрат (віконце), хвилі, трикутник (шапочка для мишки), і т.д. Потім дитина виконує завдання самостійно.

Аналогічно можна використовувати і  палички, складаючиїх у різні комбінації.

ЧАРІВНИЙ МІШЕЧОК

Мета: викликати в дітей інтерес до дій із предметами навколишнього світу та практичним способом виявляти властивості цих предметів.

Обладнання: мішечок, дві кульки і два кубики одного розміру й одного кольору.

Хід гри

Варіант 1:

Педагог показує мішечок і на очах у дитини кладе в нього кульку та кубик. Потім показує другий кубик, пропонує дитині  доторкнутися до нього, розглянути. Педагог пропонує дістати з мішечка такий же предмет, порівнюючи й узагальнюючи виконану дію: «Ти дістав такий же, кубик». Завдання повторюється з кулькою.

Варіант 2:

Педагог показує мішечок і на очах у дитини кладе в нього кульку і кубик. Дитина тримає руки за спиною, педагог кладе їй в руки інший кубик, просить обмацати і запам'ятати, що в руках. Потім пропонує дістати з мішечка такий же предмет, порівнюючи й узагальнюючи виконану дію: «Ти дістав такий же, кубик». Завдання повторюється з кулькою.

ПІДБІР ЦИФР

Мета: вчити розпізнавати цифри, сортуючи їх; співвідносити цифри з кількістю предметів.

Обладнання: картки з цифрами від 1 до 10; картки із зображенням предметів у різній кількості: 1 лялька, 1 м’ячик, 2 ляльки, 2 м’ячики і т.д.

Хід гри

Дитина викладає перед собою картки з картинками та підбирає відповідну цифру.

Обрані ігри є простими, корисними, цікавими та пізнавальними для дітей.

Про ІРЦ

  https://drive.google.com/file/d/1ipEKbPeZwhlNVojEnGx25mgqDKX4HVMk/view?usp=sharing

Кожна дитина має право

https://drive.google.com/file/d/1tzun4n0dmVBTNyDBTI02R0wImFYGBLl3/view?usp=sharing

Основні поняття: інклюзивна освіта, учні з особливими освітніми потребами, психічне здоров’я.

В новому Законі України про «Про освіту»  (від 05.09.2017 р. № 2145-VIII)

• Інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників;
• Інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей;
• Особа з особливими освітніми потребами — особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіт;
• Індивідуальна програма розвитку — документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, закріплює перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання.
• Психолого-педагогічні послуги — це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку особи з ООП, що передбачені індивідуальною програмою розвитку та надаються педагогічними працівниками закладів освіти, реабілітаційних установ системи охорони здоров’я, соціального захисту, фахівцями інклюзивно-ресурсного центру.
• Корекційно-розвиткові послуги (допомога) — це комплексна система заходів супроводження особи з ООП у процесі навчання, що спрямовані на корекцію порушень шляхом розвитку особистості, її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери та мовлення.
• Психолого-педагогічний супровід — це комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку дитини, передбачена індивідуальною програмою розвитку.

Поради щодо обговорення з Вашою дитиною

особливих освітніх  потреб.

• Поговоріть  про  поняття  ОП  та  що  це  значить  для навчання;
•  давайте окремі поради, які б допомогли вашій дитині зрозуміти, що їй допомагає  вчитися  краще,  наприклад:  «Мені  здається,  що  ти  краще запам’ятовуєш інформацію, коли бачиш предмети»;
• якщо необхідно, пояснюйте своїй дитині результати оцінювання, щоб вона  краще  розуміла  свої  можливості  та  потреби,  а  також  їх  зв’язок  з навчанням та життям;
•  пояснюйте ,  що  кожна  людина  навчається  зі  своєю  швидкістю  та особливим  підходом;
• . використовуйте слова, які ваша дитина розуміє;
•  наголошуйте на тому, що ваша дитина не лишається на самоті зі своїми проблемами. Їй зможуть допомогти батьки, дідусі та бабусі, родина, персонал школи;
•  допомогу,  яку  отримуватиме  ваша  дитина,  описуйте  конкретно, реалістично та позитивно;
• обговоріть, як потрібно реагувати на можливі образи від однолітків;
•  проводьте рольові ігри, моделюючи можливі складні ситуації;
• шукайте можливої підтримки та інформаційного забезпечення;
•  запевняйте дитину, що існує низка можливостей для осіб з особливими  потребами; 
• дайте  почитати  дитині  книги,  в  яких  описуються  подібні  до  її проблеми.  В  дитячій  літературі  людські  стосунки,  умови  та  ситуації

описуються яскраво та переконливо; 

Найбільше  Ви  зможете  допомогти  дитині,  коли  розумітимете  та цінуватимете її сильні сторони та особливі потреби

Підготовка дітей з особливими потребами до переходів

Перехід – це будь яка подія, що веде до змін у постійному ритмі життя,

у стосунках, очікуваннях чи виконання ролей. Переходи в житті є звичними і

відбуваються протягом усього життєвого циклу. Під час навчання переходи у

дітей стаються у різні моменти: початок навчання у школі, перехід із класу в

клас, зміна школи. 

           Планування наступного розвитку дитини починається тоді, коли вона

висловлює зацікавленість виконувати якусь роботу, коли стане дорослою.

Проте планування переходу має зосереджуватися не лише на необхідних для успіху   академічних навичках, а й на допомозі дитині в розвитку здатностей вирішення  проблем  у  нових  ситуаціях,  моніторити  та  регулювати  свою діяльність, відповідно взаємодіяти з однолітками та старшими. 

Успішність переходів залежить від:

•  завчасного та систематичного планування;

•  усвідомленого визначення сподівань і мрій; 

•  детального вивчення діапазону можливостей;

•  використання  належних  стратегій,  які  б  допомагали  вашій  дитині

рухатися від одного етапу до іншого.

Поради щодо переходу з початкової школи:

• Пам’ятайте про природну потребу вашої дитини бути незалежною. 

• Допоможіть своїй дитині призвичаїтися до нового оточення й людей, відвідайте нову школу та нових учителів до переходу туди дитини.

• Визначте,  які  навички  знадобляться  вашій  дитині  в  новому  оточенні  та

підтримуйте можливості опанувати саме їх. 

• Залучіть дитину до оздоровчих програм у рамках громади.

• Дослухайтеся до побоювань вашої дитини щодо переходів. Обговоріть із нею перехід та зробіть наголос на позитивних аспектах нового оточення.

• Відзначайте розвинені вміння та навички вашої дитини всередині родини  –  це допоможе їй оволодіти новими та наблизитися до здійснення своїх мрій.

Поради щодо переходу з середньої школи:

• Підтримуйте зусилля школи, спрямовані на набуття робочого та обслуговуючого досвіду.

• Забезпечте,  щоб  до  індивідуального навчального плану були  внесені  ті  навички,  яких  ваша  дитина

потребуватиме в різноманітних ситуаціях. 

• Якщо можливо, навчайте дитину користуватися громадським транспортом. 

• Вивчайте  необхідні  допоміжні  технології  та  вчіть  дитину  працювати  на

комп’ютері.

• Починайте з’ясовувати варіанти розвитку кар’єри дитини. 

• Заохочуйте дитину визначати свої сильні сторони в навчанні. 

• Активно заохочуйте дитину встановлювати перед собою цілі. 

• Навчайте дитину стежити за своїми успіхами. Допоможіть їй розробити план, як ділитися цією інформацією з навчальною командою. 

• Визначайте сфери успіхів дитини і спирайтеся на них.

•  З’ясуйте, які підходи не дають результатів і шукайте альтернативні методи та плани вирішення ситуацій.

Поради щодо переходу зі старшої школи:

• Станьте ментором своєї дитини. Дослухайтеся до сподівань і мрій вашої дитини та продовжуйте їх підтримувати.

• Допомагайте  дитині  аналізувати  наслідки  прийнятих  рішень  та  яким  чином сподівання, ставлення та цінності впливають на життя і прийняття рішень щодо кар’єри. 

• Підтримуйте  прагнення  дитини  до  самостійності  та  давайте  їй  змогу

залучатися до життя громади. 

• Продовжуйте досліджувати необхідні адаптації та допоміжні технології.

• Вивчайте наявні можливості та допоміжні служби, що можуть знадобитися

після закінчення навчання.

• З’ясуйте вимоги до вступу у вищі навчальні заклади, які цікавлять вашу дитину; 

• Зберіть усі необхідні документи для надання підтримки вашій дитині у вищій

школі.

• Дізнайтеся  про  наявність  усіх  необхідних  пристосувань  для  навчання  й

проживання вашої дитини до того, як вона вступить до навчального закладу. 

Добірка корисних і зручних додатків, які поліпшують спілкування людей з певними вродженими особливостями (вади слуху, мовлення, розлади аутичного спектру, дислексія, дисграфія тощо).

Із впровадженням інклюзивних класів у школах України перед вчителями постають нові задачі та, на жаль, проблеми. Відкриття таких класів дозволяє особливим дітям соціалізуватися. Але щоб не звести нанівець цю ініціативу, педагоги мають опанувати в короткий строк великий масив вузькоспеціалізованих знань.

Одразу все це зробити важко: освоїти дактиль, опанувати тонкощі навчання учнів з дислексією, розладами аутичного спектру, порушеннями зору тощо. Але ми прекрасно розуміємо, якщо є бажання, то немає нічого неможливого! А щоб прискорити цей процес і зробити його максимально ефективним, пропонуємо залучати в навчальний процес новітні технології.

«Сурдофон»: мобільний додаток для сурдоперекладу

В Україні проживає понад 100 тис. осіб із повною втратою слуху. На жаль, глухонімим людям часто доводиться нелегко: такі звичні для багатьох дії, як розмова по телефону, перегляд телепередач, прослухування музики, консультації з лікарем чи продавцем, отримання освіти – все це для них ускладнено. Адже основною проблемою є бар'єр комунікації.

Якщо ви не володієте жестовою мовою, а у вашому класі буде навчатися учень з такими особливостями, швидше порозумітися з ним допоможе спеціальний мобільний застосунок.

Що це

«Сурдофон» – мобільний додаток, який автоматично здійснює переклад почутого на мову жестів, тим самим дозволяючи порозумітися розмовляючим і слабочуючим людям.

Презентація проекту «Сурдофон»

Чия розробка:

Цей перший в світі мобільний сурдокомунікатор було створено групою новосибірських спеціалістів у 2013 році. Перед його створенням протягом 20 років проводилась підготовча робота. Наразі комунікатор постійно вдосконалюється, поступово в ньому з'являються нові функції.

Як це можна використати:

За допомогою цього додатку ви легко зможете порозумітись із учнями з вадами слуху. У такому випадку комунікація відбувається наступним чином: голос автоматично трансформується в жести, які здійснює 3D аватар на дісплеї. Зворотній зв'язок можна отримати, надрукувавши текст тут же у додатку, який відтворюється голосом і жестами одночасно.

Однак є певний нюанс: так само як будь-яка мова має свої діалекти, так і мова жестів має свої відмінності. Так російська і українська дактилі мають певні відмінності. «Сурдофон» адаптований до російської.

У межах додатку також є спеціальна функція «Сурдофон-ДЦ». З її використанням після попередньої реєстрації можна здійснювати безкоштовні відеодзвінки у службу підтримки.

Адаптувати в жести англійську за аналогічним принципом дозволяє додаток Surdophone ASL-fingerspell.

Функціональні можливості додатку «Сурдофон»

Для вивчення принципів жестової мови українською «На Урок» рекомендує такі ресурси:

• Українська жестова мова глухих (відеоуроки);
• Мова жестів, вивчення дактилю (мобільний застосунок).

Якщо ви тільки починаєте опановувати мову жестів, команда «На Урок» радить долучити до навчання цікавий інтернет-ресурс – «Місто жестів». З його допомогою можна вивчати основи 50 жестових мов. 

Govori.org: комунікатор для людей із затримками мовлення

Особливості мовлення (заїкання, алалія тощо) є суттєвим бар'єром для спілкування. Хоча учні, які страждають від таких недугів, є інтелектуально повноцінними.

Що це

Govori.org – сайт, що призначений для альтернативної комунікації осіб з проблемами мовленнєвого розвитку (алалія, заїкання, дислексія). Цей ресурс буде дуже корисним для спілкування в інклюзивних класах з учнями з відповідними проблемами.

Програма працює на планшетах на базах Android, iOS та компьютерах. Є один нюанс: ресурс функціонує при приєднання до інтернет-мережі.

Функціональні можливості комунікатора Govori.org

Чия розробка:

Цей ресурс був розроблений російським відділом міжнародної it-компанії WaveAccess у січні 2018 року. В його основу закладені принципи іншомовних комунікаторів. Проте Govori.org відрізняється від них значно ширшим функціональністю.

 Як це можна використати:

Цей інтернет-ресурс включає чотири розділи:

• «Картки»: дозволяє використовувати готові зображення з бібліотеки, що вже мають відповідне письмове та голосове відтворення, а також створювати власні аналоги. В межах цього розділу є фільтр для пошуку за категоріями (всього доступно 845). Щоб знайти потрібку (емоції, інструменти, іграшки, дії, час, цифри тощо), можна скористатися функцією пошуку. Зображення на екрані можна масштабувати та змінювати кількість карток, які відображаються одночасно.  
• «Набори»: в цьому розділі передбачена можливість групувати картки за відповідним принципом.
• «Комунікатор»: зі сформованих наборів можна компілювати речення та відтворювати їх у реальному часі для спілкування.
• «Шаблони»: тут містяться зразки для того, щоб створювати та друкувати заготовки самостійно. Є можливість вибрати потрібний формат та скачати його в pdf.

Інтерфейс застосунку Govori.org

Ссервіс простий, зручний і зрозумілий. Однак, якщо виникнуть складнощі у користуванні, за допомогою розділу зворотнього зв'язку можна звернутися до служби підтримки. 

Connect by BeWarned: комунікатор для людей з порушеннями слуху

Кожна 9 людина в світі має проблеми зі слухом, 7-9% українців страждають на часткову глухоту. При цьому далеко не завжди їх мовою спілкування є дактиль. Оптимально вирішити мовний бар'єр у такому випадку допоможе спеціальний застосунок.

Що це

Connect by BeWarned – мобільний застосунок, який адаптує голосову мову у друкований текст і навпаки, дозволяючи порозумітися людям із вадами слуху з оточуючими.

Чия розробка:

Застосунок розроблено командою київських спеціалістів на чолі з програмістом Віталієм Потапчуком у 2016 році.

Як це можна використати:

Додаток надзвичайно простий і зручний у застосуванні: людина з вадами слуху легко зможе порозумітися з оточуючими, надрукувавши текст, який буде трансформовано у голосову фразу. В свою чергу, голос автоматично перетвориться в друкований текст. Застосунок має готові текстові шаблони, а також є можливість додавати свої.

Практичне застосування додатку Connect by BeWarned

Фахівці рекомендують разом із цим додатком використовувати англомовний застосунок BeWarned. Він має такі корисні функції:

• Виявляє і сигналізує про небезпеку. Застосунок автоматично аналізує звуки потенційної небезпеки в реальному часі (крики, сигнал авто, сигнали тривоги, собачий гавкіт тощо). У разі виникнення таких ситуації BeWarned інформує про це користувача за допомогою світлових сигналів і вібрації.
• Дозволяє «чути» музику. Додаток трансформує музичні треки у вібрації, а також у світлові сигнали за допомогою еквалайзеру. Таким чином люди з вадами слуху можуть насолоджуватися музикою, відчуваючи її зорово та тактильно.

Застосунок Connect by BeWarned добре розпізнає російську і англійську, українська поки що недосконала, але розробники проекту активно працюють над покращенням.

«Сезам»: інтернет-месенжер для дітей і дорослих.

«Сезам» – додаток, який призначений для дистанційної комунікації людей із розладами аутичного спектру, порушеннями мови та письма.

Його дизайн спеціально представлений чорно-білими зображеннями: мінімум кольорів знижує навантаження на зір, зменшує час вибору піктограми і дозволяє уніфікувати зображення. Це має виняткове значення при розладах аутичного спектру.

Чия розробка:

Додаток був створений командою російських програмістів під керівництвом Анни Москвичової за підтримкою суспільного освітнього проекту «Теплиця соціальних технологій» у 2015 році.

Додаток доступний для пристроїв на базі Android, ведеться розробка версій для  iOS та Windows 

Інтерфейс інтернет-месенжеру «Сезам»

Як це можна використати:

Додаток призначений для дітей та дорослих з такими розладами, як аутизм, ДЦП, синдром Дауна, дислексія тощо. Також спеціалісти рекомендують його для комунікації під час тимчасової втрати мови (наприклад, після інсульту).

У межах додатку зібрано понад 500 чорно-білих піктограм міжнародного зразка, які розділені по папках. Всі теки одночасно зображуються на інтерфейсі.

Доданий спрощений аналог клавіатури кирилицею, цифрами і основними знаками дозволяє комбінувати піктограми і текст, створюючи зв'язні граматичні конструкції для дистанційного спілкування.

Джерело: https://naurok.com.ua/post/novitni-tehnologi-dlya-ditey-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami

Огляд  програм для дітей з вадами зору, слуху та особливостями розвитку.

Можливість вільно користуватись ПК та гаджетами відкриває для людей з особливими потребами недоступний раніше світ, зменшуючи рівень соціальної інклюзії. Для дітей з особливими освітніми потребами – це шанс отримати гідну освіту.

Ми зібрали кілька корисних додатків для Android та Windows, що дозволяють створити безбар’єрне освітнє середовище для дітей з особливими освітніми потребами.

TalkBack – додаток для людей з вадами зору

Слабозорі та незрячі люди вже давно мають змогу користуватися застосунками скрін-рідерами (читачами екрану) на кшталт TalkBack для Android. Принцип роботи цього додатку – читання з екрану та озвучення, завдяки чому користувач може зрозуміти, що відбувається на екрані, і вільно взаємодіяти із пристроєм. Докладна інструкція для початку роботи TalkBack для Android. Озвучення відбувається за допомогою так званих синтезаторів  мовлення.

Для коректної роботи з українською мовою незрячі користувачі обирають синтезатор мовлення від компанії Google – Google TTS (текст-у-мовлення)

Щоб скористатися ним на пристрої з Android потрібно відкрити налаштування, натиснути «Мова та введення», обрати пункт «Синтез мовлення» – Синтезатор мовлення Google. Функціонал цього синтезатору – власне озвучення у TalkBack, читання вголос у Google Play Книги, вимова вголос у Google Перекладач, а також можливе використання у інших додатках.

Демонстрація роботи застосунку

Цікавим і адаптованим для українського користувача є проект RHVoice з відкритим кодом, для якого ентузіасти записали голосову базу. RHVoice Анатоль може допомогти у читанні та озвученні  будь-якої інформації з екрану – літератури, повідомлень, значків у меню тощо.

Важливість цих додатків насамперед у тому, що підтримка української мови дозволяє зробити доступним для незрячих український сегмент інтернету та українські інтерфейси, тобто українськомовна людина з вадами зору не відчуває виключення із комунікацій.

Посилання на скачування додатку:

ISEE – додаток для людей з вадами зору від українських студентів

Презентація можливостей ISEE

Принципово новий підхід – використання нейромереж, був застосований для розробки прототипа додатку ISEE, ідею якого запропонували українські студенти.

Принцип роботи додатку: смартфон із встановленим ISEE має замінити незрячій людині очі. Коли смартфон піднести до рівня очей, той за допомогою камери визначить предмет та відстань до нього.  Додаток за допомогою голосових та вібро підказок зможе спрямувати користувача до потрібного об’єкту, або ж допомогти йому, наприклад, обрати потрібний товар у магазині.

Предмети ISEE шукає і визначає за допомогою нейромереж, що дозволяє досягти високої точності розпізнавання і коректно працювати без підключення до мережі. Наразі додаток перебуває на стадії вдосконалення, тому представлена лише його бета-версія, проте ним зацікавились інвестори, тому можна очікувати, що найближчим часом застосунок надійде у вільний доступ.

BeWarned – додаток для людей з вадами слуху

В авангарді розробок для нечуючих – українці. Команда BeWarned на чолі із Віталієм Потапчуком, слабочуючим з дитинства, розробила низку додатків та платформ, орієнтованих як на кінцевого споживача, так і на бізнеси, які, використовуючи ці новації, зможуть розширити коло клієнтів. Ми вже говорили про цей ресурс в одній із попередніх статей, проте додамо ще цікавої інформації.

Перекладач жестової мови (додаток Переводчик ЖЯ) – один із проектів команди із платною моделлю підписки, який дозволяє 24/7 користуватись послугами жестового перекладу онлайн, що спрощує доступ до установ на кшталт лікарні, банку, соціальної служби, та дозволяє більш вільно почувати себе на вулиці, вирішувати власні проблеми.

4 технічні асистенти, розроблені командою і об’єднані у платформу BeWarned, орієнтовані на різні типи завдань:

• Sound Monitor вирішує проблему безпеки, реагуючи на звуки загрози (сирена, крик, сигнал авто, собачий гавкіт) і попереджає власника вібрацією та світловим індикатором.
• Connect конвертує текст в мову і навпаки, що допомагає налагодити контакт із оточуючими.
• Emergency Call розроблено для небезпечних ситуацій, дозволяє покликати рідних на допомогу.
• Dance дає змогу відчути музику завдяки перетворенню її у вібрацію, мерехтіння світла та пульсацію.

Посилання на скачування додатку:

Програми для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Інновації відкривають нові можливості для інклюзивної освіти. Включення дитини з особливими потребами у навчальний процес може зіткнутися із певними труднощами, які можна подолати за допомогою правильного супроводу учня та індивідуального підходу до її особливостей.

Електронні освітні ігрові ресурси (ЕОІР) мультимедійного видавництва «Розумники» з 2014 року мають гриф МОН та використовуються як у звичайних, так і в інклюзивних класах. Залучення ЕОІР протягом уроку становить 10-15 хвилин, що підходить і для гіперактивних школярів, і для учнів, у яких синдром дефіциту уваги.

Можливості ПЗ «Розумники» індивідуального пристрою школяра Impression 110ES від Impression Electronics

Загальні переваги ЕОІР для інклюзивних класів:

• Усі завдання озвучено, кожне з них можна прослухати декілька разів.
• Адаптація завдань до сенсорних екранів, виконувати їх можна як пальчиками, так і мишкою.
• Промальовка об’єктів контрастна, зображення великі, але кольори не занадто яскраві, що дозволяє привернути увагу і не відволікати від навчального процесу.
• Звуковий супровід лагідний, без подразників та занадто гучних звуків.
• За підказкою школяр може звернутися до Сови-помічника.
• Індивідуальний темп проходження завдань – кожна дитина в класі користується  окремим пристроєм і може проходити завдання у власному темпі.

Проходження завдання має цікаву візуалізацію, при правильному виконанні – совенятко повністю вилуплюється з яйця, якщо є неправильні відповіді – то лише частково.

Ігри, вправи для дітей з проявами РДУГ

          Представляємо  для батьків, педагогів ігри, вправи для дітей з проявами розладу дефіциту уваги та гіперактивності.  

         Дитину, що має такі особливості, дуже складно не помітити:

– підвищена рухливість, коли треба довший час сидіти/мовчати;

– розсіювання, швидке переключення концентрації уваги коли нецікаво чи багато відволікаючих чинників;

– нетерплячість (важко чекати, не перебивати інших і т.п.);

–  (схильність діяти, не оцінивши наслідків поведінки, ризику);

– труднощі самоорганізації (зокрема забудькуватість, часті запізнення, неорганізованість і т.п.);

– труднощі у збереженні мотивації (особливо щодо завдань, які не є цікавими і не ведуть до негайного результату).

           Важливо при не плутати з природною активністю дитини. Такі прояви досить тривалі або постійні.

         Факторами виникнення можуть бути генетичні фактори, особливості функціонування головного мозку, родові травми, інфекційні захворювання, перенесені в перші місяці життя, і т. д.   Як правило, в основі синдрому гіперактивності лежить мінімальна мозкова дисфункція, наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики. При необхідності призначається медикаментозне лікування.

        Зрозуміло, що це вносить свої корективи у всі сфери життєдіяльності дитини.  Тому, підбираючи заняття  (особливо рухливі) для гіперактивних дітей, необхідно враховувати: дефіцит уваги, імпульсивність, дуже високу активність, а також невміння тривалий час підкорятися груповим правилами, вислуховувати і виконувати інструкції (загострювати увагу на деталях), швидку стомлюваність. У грі важко чекати своєї черги і рахуватися з інтересами інших.  Бажано використовувати ігри з чіткими правилами, які сприяють розвитку уваги.  Саме за такими принципами ми обрали для вас декілька нескладних, але дієвих ігор, вправ, які нескладні у викорстанні та одночасно цікаві для дитини. Іх Ви можете знайти за посиланням: 

https://drive.google.com/open?id=1CpgFdUTOF0xIiOImZMxPUFlu4Orsp0-C 

РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

 https://drive.google.com/file/d/1mGGjcYdI45rCRxKH6_4JWjLfgt3xite6/view?usp=sharing

Дитина з РАС, що має знижену кінестетичну чутливість

Недостатня чутливість до сенсорних стимулів зазвичай призводить до того, що дитина гірше, ніж інші діти, реагують на зовнішні подразники, або не можуть виконувати деякі рухи/ дії, які потребують переробки інформації з органів чуттів (частіше це стосується пропріорецептивної або вестибулярних систем).

https://drive.google.com/file/d/18njVqtrJdfCh-_pozeAFDBExSarw3CfS/view?usp=sharing